Які для нас зірвалися з небес.
А потім догорали в наших жменях,
Як спалахи небачених чудес.
Як спогади про віру у кохання,
Вони погасли, наче ліхтарі.
А ми лиш посміхались на світанні,
Вдивляючись у обрії ясні.
Та бачачи простори лиш на стелях,
Як лабіринт, заплутаних кімнат.
Нам захотілось зір отих в кишенях,
Які тепер для інших мерехтять.