Гілок сріблясте мережане павутиння.
Сніжинок іскорки блискучі відбиває
Велике дзеркало в гостинній.
Багряним листям став вогонь в каміні,
По підвіконню сніг колючий шурхотить.
Немов велика чорна кішка ніч до мене лине,
Шкребеться в двері, тихо муркотить.
Шепоче тихо, лагідно співає
Чудову теплу ніжну колискову
На кришці старого роялю
Я бачу, ніби зірки, її очі знову.
Зітхає зовні сумно завірюха
Та дряпає безсило кригу скла.
В кутку, ховаючи під лапки вуха,
Калачиком згорнулась тепла мла.
Вікно відкрию та пущу я ніч до дому
Стрибай погрійся у кімнаті трішки,
Але ввійти в вікно немає кому,
Лиш вітерець шмигне немов грайлива кішка.
