Щоб ти побачив, де сивіє рана,
Щоб знав – тобі не втрапити до раю,
Щоби прокляв мету свого обману!
Я вишию на білій латці квіти,
І пишний ліс, що зачарує спокоєм.
Я вишию в своїй душі пів-світу,
Аби лише не бути одинокою.
Аби забути всі буденні явища,
Аби не знати, сон то був, чи правда,
Піду на кухню і зварю я кави ще.
А ляпасом тебе огрію завтра.