Пустелю перекреслить,
Пісок шурхне з-під ніг
В безодню сну - у Всесвіт.
Весь мегатонний світ
Спотвориться зненацька,
Я обернусь - летить
Забута кимось цяцька
У вакуумі тім,
І серце переріже.
Кому те розповім,
Як вже безодня лиже
Мій щирий теплий стан,
Торкається свавільно,
Стікає по руках...
Що з того, що повільно...
Що з того, що на мить
Затримаюсь у світі,
Коли навколо спить
Все-всеньке...
Навіть вітер...
Що з того, що пісок
Не запорошить очі,
Коли вже ні бузок,
Нічого, окрім ночі,
Не розворушить зір
І серце не сповине...
Та все ж таки - повір,
Що й це життя - перлина!
