(про Аню)
Сонце котилось на захід. Пісня свірчків почала розбавлятись мелодійною арією соловейка. Ані і Андрію захотілось побути на однині. Вони пішли через ліс понад берегом. Аня в світлій сукні виглядала ніби лісова мавка, тільки сукня була коротка, не така як звичайно у них буває. Він спокійно йшов за нею і милувався її загорілими ногами.
Вони вийшли на гору, ліс почав світлішати і попереду з’явилась галявина. Дерева стіною огороджували галявину ніби оберігаючи її від лихого ока. Трава здавалась незайманою, ніби ніхто по ній ніколи не ступав. Під подихом вітру вона захвилювалась, як хвилі на морі, і пісня свірчків, переливаючись, ніби заколихувала. Здавалося що ніч вже ходить десь поряд і каже через лісову пісню свої балади і казки.
Аня побігла в траву сміючись і крадькома озираючись, чи Андрій бува не наздоганяє. А він не кваплячись йшов за нею. Вона кивнула йому мовляв «впіймай мене». Присіла і сховалась в траві. Він побіг за нею.
Вони лежали в м’якій соковитій траві і дарували один одному поцілунки.
Аня скуйовджувала йому волосся, а він цілував її в шию повільно опускаючись все нижче і нижче.
Аня допомогла йому скинувши плаття і залишилась в білизні. Пристрасними поцілунками він обсипав її плечі, груди спускався далі, все глибше - до животика.
Повністю віддавшись насолоді і приємним ласкам вона відкинулась на спину і закрила очі.
*****
Ліс ховав сонце все глибше і вкривав коханців темною занавіскою від злих очей.
Тепла пісня соловейка розливалась в височині десь зовсім поряд.
На небі з’явились перші зорі, які злегка мерехтіли ніби танцюючи під мелодію ночі.
Погляд тонув в зоряній далині. Було так тепло і затишно в обіймах.
Він ніжно цілував її уста ніби пив її нектар, а вона немов квітка розпустила перед ним пелюстки, пускаючи до себе. Проникаючи все далі і глибше вони об’єднувались в одне ціле. В одну прекрасну яскраву квітку, яка сіяла і гріла все навкруги.
Два серця бились як одне, а повільні і приємні рухи були схожі на танець. Обіймаючи його ногами вона все ближче намагалась запросити його до себе, щоб він зайшов ще глибше і в одному якомусь особливому положенні вона злегка зупинила його і запропонувала свій ритм. Свою власну, особливу і неповторну мелодію. Він погодився і прислухаючись до звуків, намагався впіймати її рухи. Його права рука пестила темні сосочки прекрасних грудей а ліва, десь там в казці гралась з прекрасним бутоном, який от-от мав розпуститись. Уста цілували шию, а все тіло ловило мелодію її бажання.
Ії мелодія була повільна. Не треба сильно тиснути на струни, достатньо лише ледь її торкатись саме в той момент, коли це приносить найбільшу насолоду, коли це збуджує найбільш сильно, коли це неймовірно приємно для неї.
Її дихання стало легким, ніби вона співала пісню. Співала тихо, закривши очі, сповнена блаженного задоволення вона прогиналась в такт мелодійним рухам.
Вже мало відбутись щось прекрасне і мелодія стала більш швидкою. І от уже все. На останній струні вона затримала дихання, прислухаючись до цього останнього чудесного звуку.
Він вислухав її мелодію і вийшов ухопивши її в обійми. А лісова німфа обійняла свого музиканта і пригорнулась до нього, заспокоївшись і радіючи, бо знайшла того єдиного, кого шукала все життя.
Він був для неї тим, кого називають коли промовляють молитву. Він зміг проникнути в її душу і зрозуміти її бажання. Він зіграв її мелодію так гарно, як вона навіть не мріяла і не вимагав ніякої плати, був безкорисний ніби ангел.
Але ж як вона могла його лишити без подяки. Вона - богиня і звичайно може віддячити своєму єдиному коханому віртуозу.
Її очі блищали, як світлячки. Ніби молода і агресивна кішка вона вхопила його в свої обійми і пристрасно почала цілувати його губи, роблячи перші рухи в його танці
…
Наступний день почався незабаром. Ніч була коротка. По зорям було видно, що погода буде дуже гарна.
Схід сонця треба бачити, таку красу не кожного дня вдається спостерігати.
Спочатку, ще зовсім рано, на сході зникли зорі і з’явилось зарево світло-блакитного кольору.
Потім зарево почало забарвлюватись в більш рожеві кольори. Над водою підіймався туман, зробивши повітря свіжим і злегка вологим. А коли з-за горизонту виглянуло червоне око сонця, туман почав танути. Випадкові хмаринки на небі були злегка притрушені рожевою пудрою.
Верхівки сосон поблискували своїми лисими жовто-червоними стовбурами. В небі над морем іноді пролітала товста, сонна чайка, тривожачи своїм криком ще заспане море.
Червона монета сонця впевнено блистіла на сході знаючи, що тепер вся увага на неї.
Вона красувалась в своїй легкій сукні біля хвиль моря.
Аня сьогодні була напрочуд гарна. Темне блискуче волосся розвіювалось легеньким вітром і здавалось було ніби живе.
Вмившись вона ніби в танці вигинала спину, як та кішка після сну і вмивання, починає грітись на сонці і вигинатись.
- Завжди так рано прокидаєшся? – запитав один із нічних вартівників.
- Хотілося б, – усміхнулась Аня. Вона була ніби русалка. Стрункий стан гарно підкреслювався її гарненькою сукнею.
- Ти дуже гарна, - сказав спокійно, дивлячись на Аню на фоні сонячного яблука.
- Я знаю, – проспівала весело Аня продовжуючи танцювати, купаючись в сонячних променях. – Ти можеш піти поспати, а я тут подивлюсь за всім.
- І все пропустити, ні не хочу, - посміхнувся хлопець.
(далі буде)