Литературный портал Графоманам.НЕТ — настоящая находка для тех, кому нравятся современные стихи и проза. Если вы пишете стихи или рассказы, эта площадка — для вас. Если вы читатель-гурман, можете дальше не терзать поисковики запросами «хорошие стихи» или «современная проза». Потому что здесь опубликовано все разнообразие произведений — замечательные стихи и классная проза всех жанров. У нас проводятся литературные конкурсы на самые разные темы.

К авторам портала

Публикации на сайте о событиях на Украине и их обсуждения приобретают всё менее литературный характер.

Мы разделяем беспокойство наших авторов. В редколлегии тоже есть противоположные мнения относительно происходящего.

Но это не повод нам всем здесь рассориться и расплеваться.

С сегодняшнего дня (11-03-2022) на сайте вводится "военная цензура": будут удаляться все новые публикации (и анонсы старых) о происходящем конфликте и комментарии о нём.

И ещё. Если ПК не видит наш сайт - смените в настройках сети DNS на 8.8.8.8

 

Стихотворение дня

"Шторм"
© Гуппи

 
Реклама
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 285
Авторов: 1 (посмотреть всех)
Гостей: 284
Поиск по порталу
Проверка слова

http://gramota.ru/

Я сиділа на  підвіконні і дивилася крізь зачинене вікно. На вулиці хоч і наступила весна, та було ще холодно. Голі дерева прорізалися крізь стріхи і тихо гуділи, коли їх розхитував вітер. На черепиці ще лишилося трохи снігу, такого брудного, що нагадував - холод не минув! Небо було голубим, наче влітку . З димарів клубками тягнувся дим. В будинках тепло…
Я ось так сиділа і дивилася як від сонячних променів прокидаються і оживають люди. З’являються частіше посмішки в нікуди, просто до перехожих. З’явлється на вулицях життя!
А на мене наче ностальгія нахлинула хвилею спогадів за кимось, тепер мені не знайомим і чужим. Я дивилася на наше єдине фото там де ми удвох. Воно було хоч і єдине проте найкраще.
А ти досі пишеш, дзвониш, посміхаєшся  мені і кажеш «люблю» …  В очах твоїх смуток, біль, страждання і ненависть до всіх. До життя! Мабуть трішки і до мене…
Мобільний загудів. Прийшло нове повідомлення від тебе: « Я хочу ще раз вибачитися за все що наробив і за те, що ми всі ці роки сварилися, за те що ображав і робив боляче. Я хочу щоб ти знала що назавжди залишишся єдиною в моєму серці і житті,  і попри все, що між нами було, і все що завадило бути разом. Ти завжди зможеш до мене прийти і я не відвернуся від тебе. Я хотів би стати для тебе найближчою людиною і навіть якщо ми більше не побачимось. І коли я стану на ноги я буду тобі допомагати, якщо ти приймеш мою допомогу, а я знаю що ти горда . Надіюсь що ти мене вибачила за стільки років і ми будемо спілкуватися  краще, ніж колись. Я тебе люблю …»
Посміхаюся… Я пригорнула мобільний. Дивно якось стало на душі. Я пробачила давно, та змінювати нічого не хотіла. Не змогла тобі повірити і мабуть не зможу ніколи.
  Стільки часу минуло, а наші звички так і лишилися з нами, хоча ми самі вже давно не ті. Ми давно з іншими людьми. Подорослішали. І ти напевно зараз, як і я, сидиш на підвіконні і дивишся на небо. На наше спільне небо.  І теж згадуєш…
© Ольга Климук, 14.03.2011 в 13:37
Свидетельство о публикации № 14032011133726-00207644
Читателей произведения за все время — 38, полученных рецензий — 0.

Оценки

Голосов еще нет

Рецензии


Это произведение рекомендуют