Я сиділа на підвіконні і дивилася крізь зачинене вікно. На вулиці хоч і наступила весна, та було ще холодно. Голі дерева прорізалися крізь стріхи і тихо гуділи, коли їх розхитував вітер. На черепиці ще лишилося трохи снігу, такого брудного, що нагадував - холод не минув! Небо було голубим, наче влітку . З димарів клубками тягнувся дим. В будинках тепло…
Я ось так сиділа і дивилася як від сонячних променів прокидаються і оживають люди. З’являються частіше посмішки в нікуди, просто до перехожих. З’явлється на вулицях життя!
А на мене наче ностальгія нахлинула хвилею спогадів за кимось, тепер мені не знайомим і чужим. Я дивилася на наше єдине фото там де ми удвох. Воно було хоч і єдине проте найкраще.
А ти досі пишеш, дзвониш, посміхаєшся мені і кажеш «люблю» … В очах твоїх смуток, біль, страждання і ненависть до всіх. До життя! Мабуть трішки і до мене…
Мобільний загудів. Прийшло нове повідомлення від тебе: « Я хочу ще раз вибачитися за все що наробив і за те, що ми всі ці роки сварилися, за те що ображав і робив боляче. Я хочу щоб ти знала що назавжди залишишся єдиною в моєму серці і житті, і попри все, що між нами було, і все що завадило бути разом. Ти завжди зможеш до мене прийти і я не відвернуся від тебе. Я хотів би стати для тебе найближчою людиною і навіть якщо ми більше не побачимось. І коли я стану на ноги я буду тобі допомагати, якщо ти приймеш мою допомогу, а я знаю що ти горда . Надіюсь що ти мене вибачила за стільки років і ми будемо спілкуватися краще, ніж колись. Я тебе люблю …»
Посміхаюся… Я пригорнула мобільний. Дивно якось стало на душі. Я пробачила давно, та змінювати нічого не хотіла. Не змогла тобі повірити і мабуть не зможу ніколи.
Стільки часу минуло, а наші звички так і лишилися з нами, хоча ми самі вже давно не ті. Ми давно з іншими людьми. Подорослішали. І ти напевно зараз, як і я, сидиш на підвіконні і дивишся на небо. На наше спільне небо. І теж згадуєш…
|
Публикации на сайте о событиях на Украине и их обсуждения приобретают всё менее литературный характер. Мы разделяем беспокойство наших авторов. В редколлегии тоже есть противоположные мнения относительно происходящего. Но это не повод нам всем здесь рассориться и расплеваться. С сегодняшнего дня (11-03-2022) на сайте вводится "военная цензура": будут удаляться все новые публикации (и анонсы старых) о происходящем конфликте и комментарии о нём. И ещё. Если ПК не видит наш сайт - смените в настройках сети DNS на 8.8.8.8
 "Разговор с Иваном Саввичем Никитиным"
Новые избранные авторы
Новые избранные произведения
Реклама
Новые рецензированные произведения
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 109
Авторов: 0 Гостей: 109
Поиск по порталу
|
Автор: Ольга Климук
© Ольга Климук, 14.03.2011 в 13:37
Свидетельство о публикации № 14032011133726-00207644
Читателей произведения за все время — 37, полученных рецензий — 0.
Оценки
Голосов еще нет
РецензииЭто произведение рекомендуют |