Ніколи не думала, що буду писати тобі.. Та все ж наважилась. Я сумую за тобою. Нуджусь без тебе. Ти часто снишся мені. Такий гарний, рідний... Знаєш, я закохалась в тебе з другого погляду… Так – так, з другого. Коли я вперше побачила тебе, то кривилась від огиди – тоді ти був брудним і неохайним, як бомж. Але потім моя думка кардинально змінилась. Я подивилась на тебе по – іншому і пропала. Закохалась. Ти маниш. Зачаровуєш. І покоряєш всіх незвичайним поєднанням простоти і якоїсь особливої витонченості. Ти негламурний, нестильний, неправильний з усіх точок зору. Ти пахнеш не так, як всі… В тебе настільки індивідуальний, особливий аромат, що його описати важко…
Люблю тебе…
Жаль, що скоро нам доведеться розлучитись назавжди… Можливо, ми ніколи вже й не побачимось… Так треба. І нічого не зробиш. Я зробила вибір на користь іншого, теж рідного і коханого. Ми з ним часто гуляли по твоїх вулицях, слухали шум фонтанів, дивились на чарівний захід сонця з мосту закоханих, годували голубів і лебедів у парку… А ти й не ревнував. Таких, як я в тебе сотні, а ти в мене один…
Мій Івано-Франківськ… Мій улюблений Івано-Франківськ… Не знаю, як далі буду жити без тебе, без твоєї особливої атмосфери… Я завжди мріяла, що житиму тут… Не вийшло… Вибач…
Сумуватиму…
