За небосхилом гасне сонце
Малих зірок насипав Бог,
Немов перлинок на ладонці.
Яскравий місяць молодий
Плете з зірок дивні вуалі,
Сузір’ям в’яже ланцюжок
Сріблястої тонкої шалі.
Усе немов у забутті:
Спить мій Бердянськ, спокійно диха,
Не чути гомону людей,
Чудово навкруги, так тихо,
Що серце рветься із грудей!
Кружляє нічка чорноока,
Злегка торкаючись землі,
Вона, як музика висока
Озвучується у мені.
Бердянськ, прокинься, краю рідний
І день майбутній зустрічай.
З-за обрію хай сонце вийде,
Промінням, освітивши край.
На морі хвилі вже зашепочуть
Пісок, здіймаючи зі дна,
Одна на одную наскочить,
Неначе бавиться вона.
На морі сонячна доріжка
Пестливо хвилі обійме,
А теплий вітер-розбишака
Ще дужче, дужче їх здійме.
Так кожен ранок починає
Моє маленьке, рідне місто
І кожен вечір засинає
Під спів пташок ніжний і чистий.
Люблю тебе, Бердянську рідний
Моє ти серце захопив
З років дитячих і донині
Ти світ моїх безмежних мрій.
Люблю Азовське тепле море,
Затища рідних берегів…
Нехай мій край розквітне рясно,
Мов цвіт засніжених садів.