Та домовини дерев’яні
На кладовищі, а рудий
Вогонь на серці ріже рани.
О Боже, моторошно як?
Пече душа, німіють руки;
Страждав народ мій, голодав,
Терпів калічення і муки.
Могила братська, а на ній,
На дошці прізвища…Загиблі…
Народ, як мухи, гинув скрізь:
На Запоріжжі, Буковині…
Нема ні міста, ні села,
Куди б у чорнім балахоні
Смерть-людожерка не прийшла, -
Ніщо не створить перепони.
Був голод скрізь, куди не глянь
Вмирали, пухли люди, діти,
Козацький дух в степах гуляв,
Бо не було у кому жити.
Та є живі ще серед тих,
Кому на п’яти смерть ступала,
І про голодні ті часи
Зосталось спогадів чимало.
Шануйте їх, плекайте їх,
Вони-герої України,
Бо смерть в програвших залишить
Зможе не кожная людина.