Безодня, цілюща безодня навкруги!
Кружляють планети і метеорити,
Так, ніби щойно пройшла завірюха.
Звичайно, у космосі я не була,
Та якось мені й на Землі не погано.
Дивлюсь на зірки, раптом впала одна,
За нею рожева і так ціла зграя.
Я розповідь дівчинки чула малої,
Говорила так, ніби вже астроном:
«Чи знаєш, що в тім величезнім просторі
Живуть такі звіри, чудовиська мов!»
Та я посміхнулась. Дівча: «Ти не смійся,
Бо то усе правда. Літають одні
З хвостами такими, як у жар-птиці,
А інші тварини не мають хвостів.
Я знаю, що там на далекім Сатурні
Живуть скакуни, що дерева їдять,
На Марсі ростуть величезні петунії,
А на Венері завжди усі сплять.
Так, так, ти не смійся, я знаю все точно!
Дідусь обіцяв повести на курорт
На Марс чи Венеру улітку до моря,
Та мабуть поїдемо ми на Плутон!»
Кажу я малечі: «Дівча, на все добре!
Бажаю улітку тобі відпочить!»
«Ой, дякую! Буду купатися в морі,
А ввечері з дідом зірочки лічить!»
«Маленьке дитя, ще у казочки вірить, –
Собі я подумала, – чи навпаки?
Може й дорослим хоч трохи помріять,
Бо це ж може статися через віки!»
Хто зна, може десь у далекім майбутнім
Нащадки злітають на інші планети
На літаку або гелікоптері
І з моди вже вийдуть космічні ракети.
Це буде, як зараз сходить до крамниці,
І невагомість стане природна.
Та що б не було, я бажаю нащадкам,
Нехай і на Марсі їм буде комфортно!