Білим квітом знов бунтує вишня
В тихому травневому саду.
Ти стоїш одна, моя колишня,
Я ж до тебе знов сьогодні йду.
Ми в коханні нашім безпорадні,
Та раптова істина проста,
Що квітками падає на гарні
Та недоціловані вуста…
Ти – моя кохана, хоч колишня,
Ти – мої печаль і каяття.
Відцвітає наша уже вишня,
Як, мабуть, і все моє життя.
Твої очі втомою сповиті,
Але десь в таємній глибині
В їх безмежній сонячній блакиті
Бачиться кохання ще мені.
Білим квітом падає на плечі
Вишенька у нашому саду.
І немає в серці порожнечі
Коли я до тебе знову йду…
Ти – моя кохана, хоч колишня,
Ти – мої печаль і каяття.
Ще цвіте в саду у нашім вишня,
Як кохання наше і життя!
