Литературный портал Графоманам.НЕТ — настоящая находка для тех, кому нравятся современные стихи и проза. Если вы пишете стихи или рассказы, эта площадка — для вас. Если вы читатель-гурман, можете дальше не терзать поисковики запросами «хорошие стихи» или «современная проза». Потому что здесь опубликовано все разнообразие произведений — замечательные стихи и классная проза всех жанров. У нас проводятся литературные конкурсы на самые разные темы.

К авторам портала

Публикации на сайте о событиях на Украине и их обсуждения приобретают всё менее литературный характер.

Мы разделяем беспокойство наших авторов. В редколлегии тоже есть противоположные мнения относительно происходящего.

Но это не повод нам всем здесь рассориться и расплеваться.

С сегодняшнего дня (11-03-2022) на сайте вводится "военная цензура": будут удаляться все новые публикации (и анонсы старых) о происходящем конфликте и комментарии о нём.

И ещё. Если ПК не видит наш сайт - смените в настройках сети DNS на 8.8.8.8

 

Стихотворение дня

"партитура"
© Нора Никанорова

"Крысолов"
© Роман Н. Точилин

 
Реклама
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 126
Авторов: 0
Гостей: 126
Поиск по порталу
Проверка слова

http://gramota.ru/

.......Нам падали зорі у кишені, а ми так і не могли зрозуміти, що це - не сон... Про те, що це не сон, нам завивав вітер усю нашу першу осінь, курликали журавлі, відлітаючи у вирій, і шурхотіло пожовкле листя. Про це скрипів під ногами взимку сніг, а мороз вимальовував ці слова інеєм на наших вікнах. Про це плакав перший березневий дощ і скиглив пасхальний цековний дзвін...
.......А потім все раптово змовкло: І дощ, і курликання, шурхіт і дзвін. Лиш гучно мовчала тиша... Було страшно, і ми знову не знали, що робити далі - плакати і тікати одне від одного назустріч самотності чи усміхатися і радіти нежданій свободі та раптовому праву вибору. Це було складно для нас обох... Тому ми плакали, тікали кудись, сміялися, а потім поверталися на край того світу - в яскраву сонячну кімнату з картиною Мадонни на стіні. Ми поверталися, щоб через деякий час нам знову гостро захотілося самотності, щоб знову стукіт годинника відмірював кілометри годин у роздумах і надіях, і щоб одного вечора хтось із нас знову когось недочекався. В ту мить і тиша змовкала!
.......Все було надто складно... А потім щось пішло не так: збився ритм, і годинник почав відмірювати для нас із тобою час окремо. Зі стіни вже не усміхалася Мадонна. І лиш тоді ми з тобою зрозуміли, що це був не сон! Та нічого вже не змінити, занадто багато часу було втрачено.
.......І тоді раптом захотілося зорів у кишені...
© Алёна Загребельная, 28.01.2011 в 06:26
Свидетельство о публикации № 28012011062623-00200170
Читателей произведения за все время — 29, полученных рецензий — 0.

Оценки

Голосов еще нет

Рецензии


Это произведение рекомендуют