Думати важко про те, що пішло.
Ні, не зламаюся, все ж сподіваюся,
Справжнє кохання не зватиму «зло».
Ні не огидно. Ображена? Також ні.
Суму немає, немає і сліз.
Що то було? Мабуть янгол напакостив
І подарунок не тому приніс.
Може мені не судилося, Господи?
Може у цьому все моє життя?
Може кохатися в радощах досить вже?
Надто руйнівне оте почуття.
Мати терпіння й чекати спасіння
Хто його знає, чи щастя прийде…
Господи, вірую в ночі осіннії,
В ранки веснянії й в кожен Твій день!
Кожну сльозину не гіркою помстою,
А лиш коханням нехай напува
Дух, що живий, що роками все постує
Хай підживляється і ожива.
Надто багато порожніх недбалих слів
Нащо таким лише розум труїть
Що ти не кажеш, що кажеш, то байдуже
Тільки б ти Бога зумів зрозуміть.