Приїхала, якось, баба із села у місто.
Захотілось нашій бабі побачить невісток.
Вийшла вона з автобуса, та й перехрестилась,
Бо побачила такеє, Що їй і не снилось.
Зустрічає свою неньку якась дивна жінка.
До колін в неї штанини, на плечах торбинка.
Далі теніска, - малюнок - на всенькії груди,
Намальовано такеє... Вибачайте, люди.
Усміхається до баби крізь чорнії вуса,
А волосся таке ж довге, ну чистая Дуся.
В очах бачачи іскринку, - баба аж присіла.
Та невже то це ти, синку? І знов заніміла.
А синок до неї "Мамо! Що це сталось з Вами?
Та ходімте в мерседеса, бо заждались дами".
Шепотіла наша баба у свою хустинку.
"Ох, що ж сталось із тобою? - Хведоре, мій синку?
Чом не схожий на людину? Може ти хворієш?
Чом ти носиш цю торбину? Ти ж уже сивієш."
А синок каже: "Знайомтесь, - це - дружина, Хвеня.
А оту, тицьнув він пальцем, звати Кароліна,
То Петрова - каже Федір - то його дружина"
Сіла баба у машину, та й їдуть по місті,
А Петрова Кароліна не зна як їй сісти.
То коліна в підборіддя тиче, бідолаха.
То розкида ноги, зовсім, як крилата птаха.
Баба зиркнула на неї. Бліда, нервувата.
Як опеньок засушений, і ще й кострубата.
"Ось і хата - каже Федір - то, мабудь вже злазьте.
Зустрічай онуко, бабу - Гей! Ти чуєш, Насте!"
Настя, дівчина огрядна стояла з чубастим.
Га! Добридень! Відказала густим таким басом.
Баба глянула на неї, на отеє диво.
З рота дим клубочеться, і чомусь вже сива.
Зайшла баба до під*їзду і мало не впала.
Від повітря смердючого їй недобре стало.
Якась спритна молодиця по сходинках бігла.
Наша баба ледве, ледве відхиитись встигла.
"І куди це ти-онуко, біжиш без спідниці?!
Не годиться отак бігать гарній молодиці"
Незабаром в темноті знайшлися і дверії
"Як же ви живете, бідні, в такій атмосфері?"
Похитала сердешна скрутно головою.
Аж хитрнулась бідолашна, "упаду, не встою".
Та відкрились вже і двері. На порозі - "здрасте -
Стоїть гола молодиця, і говорить Настя".
Баба зразу ж відсахнулась, бачачи такеє.
Федір каже - "Не хвилюйтесь, то у неї теє...
Називаються лосини. Модні значаться штани.
У селі так не носили. Городські тепер вони.
Баба зло скосила очі. "ХВЕДОРЕ! Вези назад!
В мене більш не має мочі оглядати голий зад!" (1992 г.)
|
Публикации на сайте о событиях на Украине и их обсуждения приобретают всё менее литературный характер. Мы разделяем беспокойство наших авторов. В редколлегии тоже есть противоположные мнения относительно происходящего. Но это не повод нам всем здесь рассориться и расплеваться. С сегодняшнего дня (11-03-2022) на сайте вводится "военная цензура": будут удаляться все новые публикации (и анонсы старых) о происходящем конфликте и комментарии о нём. И ещё. Если ПК не видит наш сайт - смените в настройках сети DNS на 8.8.8.8
 "Разговор с Иваном Саввичем Никитиным"
Новые избранные авторы
Новые избранные произведения
Реклама
Новые рецензированные произведения
Именинники
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 62
Авторов: 0 Гостей: 62
Поиск по порталу
|