ЗОЛОТЕ МІСТО
(в якій наш герой робить все вірно і має за те повні штани щастя)
5. Ранкові квіти
(про першу не випадкову зустріч)
Хоча заводив будильник, але все одно прокинувся раніше ніж він продзвенів.
Треба встигнути купити квіти. Але виявилось ,що все не так просто.
Коли він повертався ввечері, то в багатьох місцях бачив як продають квіти, а рано вранці майже скрізь зачинено. Але все ж йому нарешті пощастило знайти біля підземного переходу одне місце.
Вибрав білі троянди. Їх гарно упакували і вийшов чудовий букет. «А як вона буде з такими довгими трояндами їхати в транспорті?» - подумав він непокоячись. Але згодом трохи навіть розсердився на себе. «Та що ти заладив. Якось сама розбереться. Даруй да і все тут.»
Вранці злегка прохолодно. Сонце тихенько вилазить із-за високих будівель і зігріває холодні під’їзди.
Квіти упріли під целофаном, нагріті сонцем. Певне день буде жаркий, коли з самого ранку так сонце припікає.
Він пішов до під’їзду. Зачекавши деякий час, він щось собі надумав і пішов чекати на зупинку. Думав, що вичікуючи біла під’їзду, тиняючись перед очима різних перехожих, може поставити її в не зручне становище.
Але згадавши, що говорила Оксана, він все ж таки пішов до під’їзду. Трохи навіть сердився на себе за нерішучість.
Чекає її вже довго, а її все нема. З під’їзду виходять різні люди, то дівчата які зацікавлено поглядають в його сторону, то дорослі заклопотані жіночки. Звичайно виходили і хлопці, але у Андрія така особливість характеру, що він полюбляє в основному милуватись слабшою і прекраснішою половиною людей.
З під’їзду виходить переважно молодь, напевно це також якийсь гуртожиток. А, здається вона йому про це і говорила вчора. А він вже й забув.
«Може зателефонувати? Але ж до десятої години неможна. Може коли бігав, то на зупинку то сюди, як придурок, то розминувся? Да не може так бути. А чому б і ні. Вийшла, зайшла в якийсь магазин, а я ходжу туди сюди і міг розминутись. Ні, геть такі думки з голови. Роби так як вчили. Все буде ОК все сьогодні вийде. Я зустріну Аню і подарую їй квіти, і домовлюсь про побачення.»
«Все нема і нема. Якщо зараз виїхати, то вже запізнюсь на роботу. А може вона на дев’ять працює, це ж тільки такі придурки як ми з восьмої години.» - Заспокоював сам себе Андрій.
«Ні, буду чекати поки не дочекаюсь, не зважаючи ні на що.»
Вже все це починало дратувати, вся ця затія. Рука, яка тримала квіти, упріла. Уже набридло вдивлятись в обличчя перехожих, сподіваючись побачити її.
О яке щастя. Нарешті здається вона. Точно вона. Сьогодні в такій гарній сукні.
Побачила, зраділа, привіталась, взяла квіти, подякувала. Пішли разом до зупинки.
В той день він провів її до роботи і домовився про зустріч. Вона сказала, що передзвонить після роботи.
- Точно зателефонуєш?
- Так я ж пообіцяла. Я подивлюсь навантаження на роботі і виберу день. Надіюсь він тобі теж підійде.
Залишивши її на роботі він поспішив на свій завод. Дивовижно було те, що ніхто не сварив. Сьогодні він запізнився аж на півтори години і все обійшлося. Буває ж так.
----------
Робочий день промайнув як подих вітру. В кінці дня була нарада. Після наради він побачив пропущений виклик. Вона телефонувала, а в нього був вимкнений звук.
Він телефонує Ані, але замість гудків чує мелодію пісні «Город золотой». Це та, про яку вона йому говорила.
«Ало,» - почувся приємний тихий голос з того кінця.
«Привіт Аня. Це Андрій. Ти телефонувала?»
«Так. Привіт Андрюша. В п’ятницю ввечері зустрінеш мене біля моєї роботи і підемо гуляти.»
Андрій закрив вільне вухо пальцем, щоб шум в коридорі не мішав її чути.
«Добре. Я зрозумів»
«Я зараз дещо зайнята і багато говорити не можу. До зустрічі.»
«До зустрічі Аня.»
Радощів повні штани. Хочеться пригати від щастя. Все вийшло, все вийшло як найкраще.
----------
556943972 (18:15:22 11/3/2009)
Привіт Оксанка.
oksankapetrenko (18:16:21 11/3/2009)
Привіт Андрюша як там у тебе?
556943972 (18:18:22 11/3/2009)
Все вийшло добре. Спасибі тобі, Оксанко.
oksankapetrenko (18:20:24 11/3/2009)
Да ладно. Призначила побачення?
556943972 (18:23:42 11/3/2009)
Так. В п’ятницю я зайду за нею на роботу. І ще я дещо придумав, але потрібна твоя допомога.
oksankapetrenko (18:25:34 11/3/2009)
Я дещо буду зайнята, але для тебе знайду час. Приходь.
556943972 (18:27:41 11/3/2009)
Добре. Я сьогодні буду раніше.
----------
Болить вухо. Мозок ніби став м’яким як пластилін. Коле у вусі. Ковиряючись вушною паличкою, хочеться вирвати з нього голку, але ж там нічого нема.
Хвороба сковує сили. Лікар сказав, що якщо не покращає від приписаних ліків, то треба буде лягати в лікарню.
Оксанка лежала вдома в ліжку, відпочиваючи. І як її угараздило. І слово таке не дуже страшне – отіт. Але ж боляче як. І нічого не робиться і не думається. Треба ж буває така хвороба, що мозок плавиться. Здається, що мозок гниє і витікає через ніс.
«Добре, що в Андрія все гаразд. Треба якось менше з ним спілкуватись, поки не видужаю. Не хочу, щоб він мене бачив в такому стані.»
Сьогодні вранці їй було дуже погано. Втратила свідомість. Коли трохи опам’яталась, то пішла в поліклініку.
Сказали, що організм дуже ослаб і що треба берегтись і менше хвилюватись. Якщо антибіотики не допоможуть, то будуть робити операцію.
«Як не хочеться в лікарню. Скоро закінчення навчального року і стільки ще роботи треба зробити.»
(далі буде)