Не знаю де ти, як і з ким
Зустрінеш ранок світанковий,
А я, у цім листі німім,
Пишу, що ранок цей зимовий.
Що босі ноги по землі,
І чай гарячий в філіжанці,
Що ми з тобою не самі,
Але такі ми різні вранці.
Я розкриваю тихо ковдру,
Під нею холод й пустота,
Не знаю чи лишилося довго
І прокидаюся сама.
Я відкриваю свої очі
І чую важкість від повік,
Вони не хочуть бачить світу,
В якому ти від мене втік.
У сні ти був отут, у ліжку,
У сні ти жив моїм життям,
А тут реалії затишку –
Вщент поруйновані міста.
Міста з уявного всі світу,
Зі світу мрій і сподівань,
В якому осінь змінить літо,
І зацвітуть поля зізнань.
І я іду на кухню боса
Сама, одна, іду по росах
Іще розплетені всі коси
І спогади в моїх думках.