Когда снежинку, что легко летает,
Как звездочка упавшая скользя,
Берешь рукой - она слезинкой тает,
И возвратить воздушность ей нельзя.
Когда пленясь прозрачностью медузы,
Ее коснемся мы капризом рук,
Она, как пленник, заключенный в узы,
Вдруг побледнеет и погибнет вдруг.
Когда хотим мы в мотыльках-скитальцах
Видать не грезу, а земную быль -
Где их наряд? От них на наших пальцах
Одна зарей раскрашенная пыль!
Оставь полет снежинкам с мотыльками
И не губи медузу на песках!
Нельзя мечту свою хватать руками,
Нельзя мечту свою держать в руках!
Нельзя тому, что было грустью зыбкой,
Сказать: "Будь страсть! Горя безумствуй, рдей!"
Твоя любовь была такой ошибкой, -
Но без любви мы гибнем. Чародей!
**********************************************
Коли сніжинку, що літати стане,
мов зірка, що у ковзанні парила,
береш рукою – вмить сльозою тане,
і повернути легкість їй несила.
Коли в захопленні прозорістю медузи,
її торкнемося капризом рук,
вона мов полонянка в міцних узах,
зблідніє раптом, пропаде від мук.
Коли ми хочемо в метеликах бувальців
побачити (не мрії, а буття) -
Де їх вбрання? Від них на наших пальцях
зорею розфарбоване сміття.
Залиш для снігу здібність цю - літати
та не вбивай медузу на пісках.
Не треба мрію у полон хапати,
не можна мрію втримати в руках.
З хиткого смутку не запалиш шалу,
не зробиш пристрасть - так, щоб сенс не зник.
Зросло кохання в помилку чималу, -
та згинемо без нього, Чарівник!
08.10.2010, 118 лет со дня рождения
