И как теперь тебя забыть?
И душу исцелить, каким обрядом?
Не вспоминать, не жить, не пить
Такого удивительного яда
Росинку плачущей зари
Нектара с чистою печалью
Немым вопросом изнутри
Расцеловать твое молчанье
Ты вся в мерцании звезды
В сединках неуместных покаяний
И брошены к ногам твои дары:
Стихи мои и мысли и страданья
* * *
Оригинал
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
... а квіти, кинуті тобі.
Лина Костенко
