пухнасте життя моє в подиху долі,
що сльози дощами не падають марно,
ген-ген мої мрії зростають поволі…
ти сонечком грієш весь час, моя люба,
і серце стрибає у радіснім танку,
без тями від тебе, не схильний до згуби,
я в сяйві любові від щастя розтану…
нехай твоє сяйво не щезне, допоки
донька та онук наш не визріють в полі…
пишаюсь весь час почуттям тим глибокім,
і вдячний тобі та розумності долі…