БРИНІЛИ ЖУРНО КОБЗИ СТРУНИ,
А ПО ЩОЦІ ТЕКЛА СЛЬОЗА-
ОСТАННІЙ БІЛЬ З ОЧЕЙ ПЕРУНА.
І ЗОЙК, ЯК ВИБУХ ІЗ ГРУДЕЙ,
І ПОДИХ, НАЧЕБТО ВОСТАННЄ,
САМ КНЯЗЬ ПІРНАВ І ГНАВ ЛЮДЕЙ
В СРІБЛЯСТУ ШИРОЧІНЬ ПОЧАЙНИ,
В ЦЮ МИТЬ,ВЕЛИЧНУ І СУМНУ,
ТРОЩИЛАСЬ І ЗДІЙМАЛАСЬ ВІРА.
МЕЧАМИ ПХАЛИ РУСЬ В ТРУНУ,
ХРЕСТОМ ЖЕ- ВІДНОВЛЯЛИ КРИЛА.
НЕ РОЗУМІВ,ПРАПРАЩУР-СКІФ,
ЧОМУ ТАКА НА СЕРЦІ СМУТА,
ЧИ ВІЗАНТІЙСЬКА ВІРА ЛЮТА,
ЧИ ВКРАЙ СПОКУСЛИВА,ЯК ГРІХ.
ВІКИ ЛЕТЯТ,У ТЬМІ ЗНИКАЮТЬ,
ДАВНО ПЕРУН У БЕРЕГ ВРІС,
А Я ВСЕ ІСТИНУ ШУКАЮ,
І ЙДУ ДО ХРАМУ,З ХРАМУ В ЛІС.