Кожного разу, перечитуючи все нові і нові історії цього неземного почуття, відкриваєш щось нове для себе. А коли вже сам «втюрюєшся» в когось, то все… прощай, розум, колись побачимося!
От була собі колись дівчина: тиха, смирна ( не дуже, правда, але батьки проблем з нею не мали), вчилася файно і тут влюбилася. Все, як-то кажуть, капець. От спостерігаю я за цією людиною, беру свого вірного ноутбука і пишу ось такий заголовок:
КОХАННЯ. ІСТОРІЯ ХВОРОБИ
Характер хворих міняється з точністю до навпаки. Якщо хворий раніше був, скажімо, пасивним і таким, що зайвого слова ніколи не витягнеш з нього, то тепер це – перший активіст, який одночасно задіяний і на місцевій спартакіаді, і в хорі, і на олімпіаді із вищої математики. У колишнього мовчуна несподівано відкривається талант оратора, який може навіть мертвого розговорити. І навпаки: тут тобі був панк-алкашик-хуліган, який не пропускав жодної бійки і гулянки, аж раптом… що це? Костюмчик замість «косухи»… сережка з вуха вийнята… пристойна зачіска… манери—сама люб’язність…
Трошки смішно і печально… Втім, зміни можуть бути і не настільки кардинальними, залежить від ступеня хвороби.
Головна суть у цих змінах – бажання привернути увагу і сподобатися. Тут якнайкраще хворі виявляють свої акторські майстерності. Думаю, немає потреби розписувати детально те, що вже всім відомо, як хворі зі шкіри геть пнуться, щоб бути «НЕ ТАКИМИ, ЯК БУЛИ».
Інколи трапляються хворі, які не страждають цим припадком «ПРИВЕРНУТИ УВАГУ»— у них інші симптоми.
Це— БЕЗНАДІЙНО ХВОРІ, КОЛИ ВЖЕ МЕДИЦИНА БЕЗСИЛА, тобто, коли ТИ ЛЮБИШ, А ТЕБЕ— НІ! Вони часто-густо ні на що не претендують, не виказують об’єкту любові ніяких претензій, не психують, не буянять, а просто… МОВЧАТЬ. За час хвороби у них виробляється неймовірна терплячість і вміння чекати. Вони можуть відкрити душу лише найближчому другу чи подрузі, яким вони дійсно довіряють, які пройшли з ними разом Крим і Рим, і Жовті Води, та й то— навіть їм не завжди відкриваються. Вони просто кохають і все… Але інколи на них находить таке, що просто не можуть в собі цього вже тримати, тому що це почуття, яке ти не віддав своїй половині, переповнює тебе і вже його надлишок може навіть мати летальні наслідки.
Хворі зі слабким психічним імунітетом можуть не витримати мук і звертатися до різних способів анестезії (горілка, сигарети, наркотики…), або й взагалі до евтаназії, тобто, до самовільного припинення мук хвороби шляхом … самогубства. Але це можливе тільки в тому випадку, коли хворий отримає… відмову. Тоді хвороба набуває одностороннього характеру.
Але не все так погано. Загалом ця хвороба не смертельна, навпаки, вона дає життя багатьом творам мистецтва, науки і техніки, просто потрібно вміти направляти надлишок енергії в потрібне русло. Спочатку буде важко, особливо, коли хворієш перший раз. Люди із сильним характером можуть мати хронічний перебіг хвороби— захворів ще у юності і так до самої смерті. Слабші хворіють менше: або не витримують, або переключаються на інший об’єкт симпатії, здаються, не добившись вершини. Але і слабких, і сильних об’єднує те, що вони не можуть не хворіти, просто не застраховані від цього. Звідси випливає, що ніхто не може не хворіти, не винайшли ще профілактичної панацеї від цієї напасті, від цієї ЧЕРВОНОЇ ЧУМИ, ІМ’Я ЯКІЙ— КОХАННЯ.