Жалюгідно залишитись незмінним.
Чим припорошені твої майже забуті вуста?
Чим грайливо горять твої далекі очі?
Чого торкаються твої прекрасні руки, коли думки твої як ворони літають?
Чи гнешся лозою під тиском життя ?
Чи пам’ятаєш п’янкий подих нашої весни?
Я не забула.
Ці спогади відклала в потаємний куточок душі, бережливо загорнула від вітрів часу.
Незмінним, непорушним є відчуття твого відчуження. Ти так далеко, що навіть силою думки не перетнути кордони, якими ти відгородився від світу.
Чи знайшов ти те, що так нестримно жадав?
Спраглі думки твої в пошуках живої води?
Ти змінився. Я думаю що, ти змінився.
І зустрівшись з тобою через життя, я не впізнаю тебе.
Я точно не впізнаю тебе.
Жалюгідно залишитись незмінним.