Чим припорошені твої майже забуті вуста?
Чим грайливо горять твої далекі очі?
Чого торкаються твої прекрасні руки, коли думки твої як ворони літають?
Чи гнешся лозою під тиском життя ?
Чи пам’ятаєш п’янкий подих нашої весни?
Я не забула.
Ці спогади відклала в потаємний куточок душі, бережливо загорнула від вітрів часу.
Незмінним, непорушним є відчуття твого відчуження. Ти так далеко, що навіть силою думки не перетнути кордони, якими ти відгородився від світу.
Чи знайшов ти те, що так нестримно жадав?
Спраглі думки твої в пошуках живої води?
Ти змінився. Я думаю що, ти змінився.
І зустрівшись з тобою через життя, я не впізнаю тебе.
Я точно не впізнаю тебе.
Жалюгідно залишитись незмінним.