Оксамитовою долонею твоєю мені твої спокусливі дотики.
Я в тенетах твоїх рук. Ти ніжно цілуєш мою скроню и ласкаво торкаєшся мого волосся.
Спогади. Спогади…
Залиш мені свої мрії.
Тільки б не розбитися з висоти твого неба, тільки б не згубитися в твоїх світах.
Малюнки твоєї уяви завжди спонукали мене до пошуку самої себе.
В цих пошуках я втрачала соціальне, наврочене, непотрібне.
Через втрати, стираючи босі ноги в кров я йшла до відновленої мене, до цілісної мене.
Що давали мені польоти разом з тобою? Суцільне щастя.
Я вчилася розправляти душу і летіти за нестримним бажанням стати вільною.
За бажанням отримати свою ідеалістичну свободу.
Твоя жага до пошуку стала невід’ємною частиною мого сьогодення, і мого завтра.
Ти джерельною чистою, живою, благословенною водою заполонив мою свідомість.
І я не в силах стати на заваді цьому потоку.
Непохитними були твої наміри щодо змани моєї свідомості.
Якби ж я встигла подякувати тобі.
Я багато щоб відала у вічність заради однієї секунди погляду в твої очі.
Я відточила своє мистецтво говорити очима.
О мій гуру, ти б за секунду побачив би в моїх очах всю тугу за не віддячену твою жертву.