*** (Рассказ)

Дикість
Холодне скло реальності, пелюстки давно зів’явших троянд…пустка…Пустка в обличчях людей. Жорстокі сірі маски дивляться на тебе з цікавістю.
Таке відчуття, що в їхніх очах – пекло…Гуркіт в метрополітені, ти вставляєш в вуха навушники і починаш слухати пісні, навіть не цікаво про що вони та і сенсу ніякого немає в тому, щоб намагатись це все зрозуміти…
Жарке і пекуче повітря обпалює обличчя. Таке відчуття, що ти застиг на фотокартці якогось фотографа і все завмерло…
Машини, люди, руки в замок, потяг, цікавість, телефонний дзвінок – тиша.
Така дикість, ти немов тигр, який сидів в клітці, а потім якого випустили і він іде повільно, неквапно і видає такі звуки, на кшталт, тихому: «ХххххХХххх…..»
Недовіра, аромат мрій, що скоро загинуть, розпечена сонцем до їдкості бруківка. Кохання кольору троянд і присмаку полину. Розруха…не в реаліях, а в душі. Жорстокість цих пустих і навіки бездушних вулиць і алей. Мелодія тебе…
Кришталеві з’єднання інтернетної мережі – ти там. Мій солодкий до нестерпного болю присмак надій і реальність відчутого.
Що таке щастя? – беземоційність і мить цілковитого ступору чи радість? Запитую сама себе: Я щаслива? Хм…а відповіді не маю на це питання.
Змінюються часи, люди, стереотипи, руйнується все окрім емоцій, почуттів, сподівань, такої ж тихої і беззахисної віри в людей. Ми завжди руйнуємо те. Чого не розуміємо. То хто ж сильніший?
Ти йдеш повз всі ці копії людей і нічого не бачиш…
-Що з тобою?-відповідь-нічого, все добре.
Ковток холодної води, погляд немов ти кажеш «бувай» усьому світові. Щось шукаєш в обличчях перехожиш, можливо, когось? Отримуєш смс, стає на мить тепліше; думаєш що таке дружба – допомога. Хочеться розірвати цю тишу диким криком – мовчиш, а що далі? – хм…це дурість, ніхто тебе вже не почує.
Маленька дівчинка на дитячому майданчику, ти пильно за нею спостерігаєш і час від часу вириваєш із себе посмішку. Дитина лишає матір і чомусь простує до тебе – обіймає – так все дивно, плачеш.
Заливаєшся таким градом сліз, що ні людей ані того дитятки не бачиш перед собою.
Ковтаєш на повну сигаретний дим, слухаєш відлуння щасливих далеких від твого серця хвилин.
Холодні східці будинку переносять тебе в реальність, ти сидиш і задаєш питання цій порожнечі: «За що?...»
Холодне скло реальності…Кохання кольору троянд і присмаку полину…