Втрачає злато старий абрикос.
І пробирає якась тишина
Наскрізно, холодно, аж до кісток
І кофеїн не рятує й на грам,
Нервує страшно отой абрикос,
І відчуваю відсутність всіх брам,
І те, що швидкість несе під відкос
Сьорбаю каву, обпікаю губи,
І абрикос зітну - заморочив.
Бо відчуваю, інакшим буде
Моє життя. Лише б не наврочить…