Ти придивляєшся на екран, бачиш там самого себе, але лише в абсолютно іншому амплуа. Там, на екрані, ти – полювальник. І ти полюєш зараз на дикого кабана в холодних лісах Китаю. Ти все це бачиш і бачиш, що кабан підкрадається до «екранного» тебе, справжній ти лякаєшся цього, і той, всередині ТБ, лякається також, обертається й стріляє в кабана. Кабан намертво падає на холодну землю вкриту снігом. І тут(!), справжній ти виявився добродушною людиною. Ти думаєш як би повернути цього кабана до життя, і на твоє здивування кабан підводиться та біжить в глиб лісу. Що це? – Питаєш ти себе - Він лежав та мертвий, доки я не подумав про те, як би він був живим. І він прокинувся та побіг. – Продовжуються твої думки.
Ти перемикаєш на наступний канал, а там знову ти, але вже не полювальник, а балерун. Смішно, так? Але це так. Там на екрані ти – балерун... Ти ще досі уявляєш це собі все? Якщо ні, то починай знову це все читати й уявляти. І вже не припиняй уявляти все, що написано тут і нижче. Без уяви читати це оповідання просто не має сенсу. От сам потім, наприкінці тексту, побачиш, авжеж, коли все прочитаєш...
Ти балерун... Ми повернулися до телеекрану... Ти танцюєш свою партію на сцені якоїсь, наприклад Віденської опери. На твоєму справжньому обличчі з’являється посмішка. Ти встаєш із софи та починаєш скакати по твоїй кімнаті, як балерун, але своїм власним стилем і знову... БАЦ! Той ти, на екрані, починає танцювати так само як це робиш ти. Ну, так, так! По-ідіотському. Уявляєш, ти танцюєш як ідіот на сцені Віденської опери. В тебе маленький шок, через те, що ти побачив на своєму екрані. Ти зупинився. Зупинився і той, який а сцені. В цей час ти швидко перемикаєш канал, а там знову ти в головній ролі і ніхто інший. Це ж Олімпійські ігри. Головний стадіон. Ти в «колі». В колі для штовхання ядра. Ти трохи кремезніший став, але це ти. Уявляєш? Авжеж уявляєш. Ти ж не хочеш читати спочатку, а якщо не уявлятимеш і не читатимеш спочатку – втратиш ефект, про який я казав раніше.
Перша спроба. Штовхаєш. Заступ. Що ти, блін, робиш? Де техніка? Не можна заступати за коло. Ти розумієш, що ти можеш керувати цим атлетом із твоїм обличчям...
... Докерувався! Останнє місце на Олімпіаді. Ти в шоці. Знов там же. Вимикаєш ТБ. Сідаєш на диван... (отут ти маєш підвищити стан уяви зараз)... Ти на дивані. Дивишся на чорний екран, а там БАЦ!, ні, екран не увімкнувся. Просто на ньому з’явилися білі літери. Читаєш. Напис – ТИ КЕРУВАВ ТИМ, КОГО БАЧИВ НА ТЕЛЕЕКРАНІ. І ЦЕ БУЛО ЛИШЕ В ТВОЇЙ УЯВІ. А Я (ТОЙ, ХТО НАИСАВ ЦЕ ОПОВІДАННЯ) КЕРУВАВ ТОБОЮ НАСПРАВДІ, В ТВОЄМУ ЖИТТІ. Я ЗАРАЗ ЗМУСМВ ТЕБЕ УЯВЛЯТИ ЦЮ НІСЕНІТНИЦЮ. ЗМУСИВ ПРЕЧИТУВАТИ ТЕ, ЩО ТИ ЩЕ НЕ ДОЧИТАВ. Я КЕРУВАВ ТОБОЮ. І ЦЕ БУЛО ПРИЄМНО.
P.S. Читай надалі мої оповідання.
23.08.08 Сашко Желе
День Прапору
