підняти давно не одягані крила,
крок через підвіконня
та каменем вниз
всередині щось защемило,
так раптом, що забув, як це-вміти літати...
...Зрозумів щось, лиш торкнувшись бруківки каміння...
я лежу і дивлюсь на вороння строкате,
що летить над дахами,
давлюся від сміху,
дурнувате створіння...
Подивитись на себе згори:
ти хто, маленьке,дурненьке, крилате?
звідки родом ти?
Скажи, як тебе звати?
чом смієшся ти, утираючи мокрі очі?
Що ти кажеш?
Ти "прізрак, лєтящий на крильях ночі"?
мені важко тебе зрозуміти...
ти лежиш на землі, хоч, напевно, маєш летіти...
а хоча... все одно...хочу спати, забутись...
засинаю. з надією вже не проснутись...
...Просинаюсь,
встаю,
здається не зламав нічого, так, лиш трохи забив ліву ногу...
Унизу, на камінні,
залишилося кілька пір'їн...
залишу я їх тут,
пам'ятками для облуплених стін.
двадцять штук...
звідси вихід лиш вгору.
із туману у простір відкритий...
Щось щемить...
незважаю - мені треба летіти...
сьогодні...17.01.09.
