Якби крізь наші спомини
Бив звук мов дзвін…»
(Гійом Аполлінер)
Слова-кентаври
Танцюють навколо вогнища,
Сови дивляться вниз
З верховіть наших снів
Вниз – на книгу розкриту ріки,
Що тече в незбагненне
З пагорбів досвіду.
У Римі коштовних ілюзій
Новітній Сенека
Збирає у глеки години –
Грона достиглі Часу.
Винороб. Уп’ємось отим трунком
Колись. Ночі зоряних флейт
На березі моря акацій,
Що відцвіли ще тоді,
Коли ми були юні –
Ми – учні Орфея, рибалки містерій.
У дзеркалі бронзових тіней
Приблуда печаль
У приймах у Кроноса
Для хустки вишукує прядиво звісток.
Щовечора віолончелі – фіалок
Музику грають правдиву –
Про що?
У домі людей і котів
Давно оселивсь божевільний,
Кентавра пальто (чи попона)
Вся в дірах від пострілів.
Думки наче руки
Шукають навпомацки
Віру.