Спиною ощущая гладкость камня,
Послушав песни перекатов волн,
Прочь изгоняя совести ворчанья:
За тщетно прогарцованную жизнь,
Что отшептать даже колдун не в силах,
За дурь гипотез, неоткрытий слизь,
За все, что быть могло - но не свершилось.
А также и за то, что натворил…
О Боже мой! Не подберу лопаты
Чтобы разгрести того дерьма бугры
Но черенка при том не поломать бы…
Подчистив за собой, где наследил,
Никчемный ум, тот выдуманный посох
Спокойно слушает простор ветрил,
Куда – не глядя лишнее отбросив.
Почуять час, который всё снесёт
Все благости, а также все угрозы,
Запомнить всё – чтобы забыть про всё.
И слёзы лить , проглатывая слезы,
Раскаянья горько-солёный сок
До капли выпить. Истинное средство –
Распутав жизни кружева кусок
И возвратиться первозданным в детство.
А в миг за тем, как Даждьбог лег за край,
На берегу поймать всполохи зорей,
Вздохнуть в такт во́лнам , выдохнув: «здесь – рай»
И - раствориться в этом небо-море.
Підсумок мрій )
Автор: Данила Кукумберъ (Андрей Наройковский-Данильченко)
Дістатись моря. Ясний Божий день
Вилежувати шерхотне каміння,
Наслухатися хвилевих пісень
Та геть позбутись докорів сумління
За марно прогарцьоване життя,
Що не відшепчуть жодні ворожбити,
За дурість, невідкриті відкриття...
За все, що міг – але не зміг зробити.
А також і за те, що наробив…
О Боже мій! Не підберу лопати,
Щоб розгребти того лайна горби,
Та держака при тім не поламати…
Прибравши всі залишені сліди,
Марнотний розум, той химерний костур,
Відкинути, не дивлячись – куди,
І заспокоїтися, слухаючи простір.
Відчути час, який усе знесе,
Всі благовістя і усі погрози,
Згадати все – аби забути все.
І лити сльози, і ковтати сльози,
Гіркосолоний трунок каяття.
Допивши до останньої краплини,
Розплутати мереживо буття
І повернутись у первісний стан дитини.
А в мить за тим, як Дажбог ліг за край,
На берег вийти. Дивлячись на зорі
У ритмі хвиль зітхнути: "Поруч – Рай!"
І – розчинитися у тому небі-морі.