«Нет, мама, нельзя же его полюбить:
Несчастная доля с постылым прожить.
Ох, тяжко, ужасно с ним речь говорить!
Уж лучше, мне, мама, весь век в девках жить!»
« Ты разве не видишь, уже я стара,
Мне в гроб, дочка, скоро ложиться пора.
Как очи закрою, что будет с тобою?
Останешься, дочка, одна сиротою!»
А в свете какая же жизнь сироты?
И горе, и бедность вытерпишь ты.
Пустивши на плаху, я дочку румяну,
Стонать под землею, как горлица стану».
«О, мама, голубка, не плач, не рыдай,
Готовь рушники и платки вышивай.
Пускай с нелюбимым я счастье утрачу;
Веселая будешь, одна я заплачу»!
Вот там, на могиле, крест божий стоит,
И утро, и вечер, та мама кричит,
О, боже мой, милый! Что я натворила!
Ведь дочку сама я со света сгубила!»
Оригинальный текст
УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ. Гребінка Євген
"Ні, мамо, не можна нелюба любить:
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду весь вік дівувати!"
"Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна сиротою!"
А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать під землею, як горлиця стану".
"О мамо, голубко, не плач, не ридай,
Готуй рушники і хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!"
Ген там, на могилі, хрест божий стоїть.
Під ним рано й вечір матуся квилить:
"О боже мій милий! Що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світу згубила!"