У хаті під старою стріхою
Раптово захворіла мати,
А чоловік її, налихо,
Почав всї гроші пропивати.
Гасав направо і наліво,
Немов скажений шикував,
Старий сусід щедрий на диво
За чаркой чарку підливав.
Надудлившись до втрати глузду
Панич додому поверта,
А там малі голодні й босі,
І жінка хвора та слабка.
Він її «шмяк!» - «Що розлеглася?
Годуй!» - ї знову кулаки
Слабка дружина підвелася,
Не встояв, впала навзнаки.
Знущатись став: «Стара нездара,
Нікчема, діти жебраки,
Мої всі сили відібрала,
Мої рахуєш копійки».
Таж раптом донька підвелася,
«За що знущаєшся, отець,
За те, що ми голодні й босі
І мати схудла наче мрець?»
«Закрийте рота! - лає батько -
Мерзотники, як ваша мати!
А ти, мале, брудне безхатько,
Як смієш рота відкривати»?
Не втримався найстарший син,
Дав ляпаса, аж щелеп скрипнув
«Не смій, пияко ти такий!» -
Сказав та і за двері випнув.
Підтримали інші брати,
Зібралися біля матусі.
«Мої ви рідні, молоді,
Блакитноокі, чорновусі..»
«Ти, мамо, сили бережи,
Не треба більше хвилюватися,
Ми будемо з тобою поруч,
Про тебе будем піклуватися».
Все начебто зкінчилось миром,
«Господар» шчез навтікача
Та завітав якось сусід,
Зраділа щиро дітвача!
Приніс цукерок, хліба з сиром
Старий сусід. Колись давно,
Разом фашистських командирів
Накрили мокрим ми рядном.
«Чого, господарка, хворієш?
Ой,бачу – тяжко, ні грошей,
Ні їжі. Забагато маєшь
Голодних жебраків-дітей.
Я ось що вирішив, візьму
До себе я твою дитину
Наприклад, ось оту малу,
Молодшу донечку чарівну.
Ану скажи мені, мала,
Підеш до мене жити в тишу,
Цукерки їстемеш щодня!
Що мати дасть? Вона ледь дише!»
Вмить оченята заблищали,
Купилося дурне дитя,
Їй навіть хліба не давали,
А тут цукерки надурня!
Братам махнув «арівідерчі»,
Дурненька хлопнула двірми.
Ті не завадили малечі –
Вона сама втече з тюрми.
Прийшла мала в сусідську хату,
Льодяник смокче за щокою
Там тьма дітей малих кудлатих,
Очі наповнені журбою.
Цукерки остогидли швидко,
Мала почала сумувати
До мами проситься лебідка,
Сусід же не пуска гуляти.
В матусі вичерпались сили
Волати по дочці своїй,
Братам соромно – не спинили,
Піти за катом дали їй.
Ось так живуть по різні хати,
Сусідські діти пялять стріхи,
Брати потрохи рідну мати
Оговтують від злого лиха.
Ось так стоїть моя країна
Навколішках перед селом
Вона незламна та єдина
Допоки діти під крилом.
|
Публикации на сайте о событиях на Украине и их обсуждения приобретают всё менее литературный характер. Мы разделяем беспокойство наших авторов. В редколлегии тоже есть противоположные мнения относительно происходящего. Но это не повод нам всем здесь рассориться и расплеваться. С сегодняшнего дня (11-03-2022) на сайте вводится "военная цензура": будут удаляться все новые публикации (и анонсы старых) о происходящем конфликте и комментарии о нём. И ещё. Если ПК не видит наш сайт - смените в настройках сети DNS на 8.8.8.8
"Шторм"
Новые избранные авторы
Новые избранные произведения
Реклама
Новые рецензированные произведения
Именинники
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 93
Авторов: 0 Гостей: 93
Поиск по порталу
|
Автор: Валерия Терехова
© Валерия Терехова, 30.05.2014 в 22:39
Свидетельство о публикации № 30052014223934-00361213
Читателей произведения за все время — 16, полученных рецензий — 0.
Оценки
Голосов еще нет
РецензииЭто произведение рекомендуют |