(Книга Экклезиаста. VII)
Небесной выси ярко-синий бархат
И над водой - прозрачным плачем стих
Полузабытый миф об аргонавтах.
Читаю Данте. Ты меня прости.
И не кори. Минувшее - мираж
Почти абсурд. Моя Фата Моргана.
Какой волшебный на планете экипаж!
Да всё проходит... Незажившей раной
Суровых хроник Кромвеля болит
Надежд твоих подавленная смута
Моя Ирландия... С тобой был только миг
Всего столетье... но тоской запутан
Я в вечности, возможно только в лете,
где как-то камешки искал на берегу,
больное небо видел в синем свете.
Издалека беседу тихо заведу
Тебя здесь нет и ты – воображенье
Моя фантазия, необъяснимый бред
Вокруг всё чуждо, вплоть до униженья
И праведных путей отныне просто – нет.
Есть только перепев потерянных основ
Легенды, из раскопанной могилы,
хранившей тайну позабытых мертвых слов,
Друидов истин, знаков на менгирах.
Блукаючи над морем
«Omnia flumina fluctus maris, sed maris illius non impletur...»
(Liber Ecclesiastes. VII)*
Такий чудовий синій оксамит,
Такий прозорий над водою плач -
Як аргонавтів призабутий міт.
Читаю Данте. Ти мені пробач.
Не докоряй. Минуле – це міраж
Чи то абсурд. Моя fata morgana.
Який чудовий на планеті екіпаж!
Та все проходить… І відкрита рана
Суворих хронік Кромвеля болить
Твоїх повстань задушена надія -
Моя Ірландія… Я снив тобою мить -
Лише століття… Ностальгія
Чи то за вічністю чи то за літом,
На березі збираю камінці,
І небо хворе називаю оксамитом.
Розмову тиху заведу на манівці
Тебе немає – ти лише уява.
Мій спогад дивний, марення легке
Шляхів шукати нині – марна справа
Усе отруєно, усе кругом чуже.
І тільки призабутий переспів
Легенди дивної розкопаних могил
З скарбнички призабутих мертвих слів,
Друїдів істин та камінних брил…
Примітки:
* - «Всі потоки до моря пливуть, але воно не наповнюється…» (Кгига Проповідника. 7.) (лат.)