де цівкою спливає осінь
і не врятовані світи
моїх бажань уже не просять
здійснити їх...
серед вагань,
заплутуючи слід довічно,
я не шукаю правоти -
мій вік, як день в якому змістом
знайдуть пласке, байки пусті,
яскраве, хтиве і безлике,
мені, як одяг завелике
й тісне до щему у пахві.
І сором, що на видноті
мене співають наче ноти,
шукають сенсу в каятті,
хоча я не втрачала цноти
моїх недоторканних мрій
у недосяжній височині
там, де мені, тоді дитині,
дарує Бог цілунок свій.