Історія одного запаморочення... (не закінчена) (Рассказ)

Е. Асадов

Раніше  я не знала, що весна приходить у лютому. Яскрава, запашна, світла, тепла весна. Весна, яка не притаманна жодному весняному місяцю. Тепер,коли на дворі травень, я чітко це усвідомлюю. Я пережила, відчула кожен весняний місяць, а такої весни, яка буває в лютому, не знайшла.
Раніше я не любила весну. Не любила за те, що вона змушує все навкруги прокинутись, а мені не хотілось виходити зі сплячки, із свого комфортно-зародкового стану, який буває взимку. Мені здавалось, що найбільше люблю осінь за її вічно спокійний сум. Люблю літо за його млосно-спекотну лінь. Тоді я ще не знала, що найповніше весна відчувається в лютому…
Раніше я не чекала весну. Я радше хотіла викинути її із свого життєвого круговороту, забути про її існування, про існування всього живого… Мені більше імпонували створіння-машини, на-пів живі істоти, для яких зміна пір року не мала ніякого  значення. В той час я не розуміла, що весну варто чекати в лютому…

Ця маленька історія розпочалась саме в останньому місяці зими – лютому. В місяці з якого розпочинається весна…
Мабуть ти заперечиш і скажеш, що все розпочалося раніше, ще в січні. Звісно, ти будеш правий, перші паростки зародились в січні, але по-справжньому  розпускатись почали з приходом лютневої весни…

…маленький промінчик постукав у віконце і легенько полоскотав її щічки, потім він вирішив погратись з повіками від чого вона одразу примружила очі і смішно зморщила носик. Ось і закінчила прибирання, багато  сьогодні зробила, звичайно не сама, знайшлись помічники. Оті помічники, швидше веселили її, ніж допомагали, хоча моральну підтримку також можна назвати допомогою. Так навіть краще – за пустуванням робота йшла краще. Вона любила своїх помічників, своїх братиків – таких різних і однакових водночас. В такі моменти спільної діяльності, різниця у віці між ними майже не відчувалася. Вона посміхнулась власним думкам і поспішила приводити в порядок і власне тіло. Душа її також потребувала спокою – щось мучило останнім часом, можливо, не все було на своїх місцях, а може, чогось не вистачало… Звідкілясь всередині взявся якийсь голос – він постійно щось нашіптував, спонукав до дії. Зараз він просто кричав, змушував збиратись і йти. Куди йти?

Це неправильно: на дворі лютий, а погода повністю весняна, навіть снігу ніде не залишилось. Оглядаєшся навкруги, а там не вистачає хіба що квітів – настільки все чудово! На вулицях перехожі по-вдягалися у яскравий весняний одяг, глянеш і око милує. Сонце вже не просто світить, а ще й гріє, тому рівень гормонів в організмі різко підвищився, відповідно, настрій у всіх хороший. Ніби, що тут поганого, та все одно – неправильно! Весна не приходить взимку  - в природи свої закони. Можливо, це  був знак?

***

- Куди це ти збираєшся? Ти дивилася на годинник? – Мама намагалась відмовити дочку від вечірньої прогулянки, передчуття було нехороше, а воно рідко обманювало її.
- Та нехай їде, що ж їй, в своїх неповних 20, сидіти в суботу та ще й на канікулах, вдома з мамою, - намагалась допомогти сусідка.
- Та хіба я проти, хай іде в клуб потанцює розвіється, чому ввечері пертись до міста, що вона там забула? Та й всі її друзі на вихідні з міста додому приїхали, питання , до кого вона їде?- Мама ніяк не могла заспокоїтись. Частково вона була права, Вона сама не знала, навіщо їй кудись їхати, та голос всередині неї глушив докази розуму і силою виштовхував з дому. Вона  швиденько зібралась, значно швидше, ніж завжди, можливо тому, що не хотіла слухати маминих докорів, а може тому, що відчувала потребу бути сьогодні максимально природною. На вулиці було так чудово, що ніщо на світі не могло зіпсувати настрою, вона вийшла на зупинку і підставила обличчя лагідним сонячним промінчикам, маршрутка вже була на під’їзді.  Вона не знала чому їде кудись, проте абсолютно точно знала до кого…  

***

Відправила повідомлення з пропозицією зустрітись сьогодні, чи могла вона колись подумати, що все-таки, вирішить зустрітись з ним. Він був останній у списку її інтернет-кавалерів і  вона навіть не збиралась бачитись з ним, а на всі його пропозиції придумувала відмовки, таким чином відтягувала час. Їй подобалось спілкуватись з ним, тому відмовити в різкій формі вона не могла. Щось було таке в їхньому спілкуванні, щось ненав’язливе, приємне і рідне, і ще він ніколи ні на чому не наполягав, був дуже ліберальним  в  багатьох питаннях, що не могло не радувати. Та ще, всі ці знайомства по інтернету, поки що вони нічого доброго не принесли. У всьому винен цей внутрішній голос, це він змусив її наважитись на зустріч, а тепер святкує свій тріумф.
Людей в маршрутці було зовсім не багато та ті, що були, виглядали абсолютно щасливими, від чого Вона , вкотре, посміхнулась. Вона сиділа біля вікна і мала чудову можливість спостерігати за тим, як на землю приходив вечір, Вона спіймала себе на думці, що відповіді вона так і не отримала , та чомусь це її зовсім не засмутило, вона вирішила, що в будь-якому разі хороша прогулянка їй гарантована.
Разом із Нею з маршрутки вийшла чудова жіночка, отож дорогою до центру вона мала приємну співрозмовницю. Панянка розповідала про свою онучку, яка навчалася в Києві, тобто далеко від дому і про її студентське життя. Їй така ситуація була знайомою, тому розмова вдалася, панянка навіть дала їй свою адресу і телефон, щоб познайомити з онучкою.  Вона вміла справити враження, особливо тоді, коли не намагалась цього зробити.
Прийшла відповідь. Він просив зустрітись через 40 хв., оскільки до цього був на дачі. Ну, що ж, дивуючись сама собі,  Вона вирішила зачекати. За наявності вільного часу вона надумала зустрітись з другом, якого давненько не бачила, та на нещастя друг зміг приділити їй лише 20 хв., бо поспішав додому, він запропонував Їй краще поїхати з ним, адже вже пізно. На якусь мить Вона завагалась і, тут, внутрішній голос зарепетував в знак протесту так, що вона зрозуміла – нікуди не поїде, чекатиме. Вкотре, здивувавшись, Вона залишилась сидіти на лавочці біля стоматологічного корпусу медичного інституту, який знаходився на центральній вулиці м. N, яку називали «Сотка». Недалеко якась із новоспечених вуличних  музичних груп виконувала пісню групи  5nizza  «Я не той хто тобі потрібен». Ця пісня переслідувала Її весь день, що не могло не насторожувати. Можливо, це був знак?

***

Ось і п’ята – його ще не було, Вона  набрала номер телефону і в думці загадала, що якщо він через хвилину не з’явиться, то вона піде. Смішна… Вона знала, що залишиться в будь-якому разі. Голос…  Вона вперше почула його голос, він дуже спішив, дихання збивалось з ритму, він сказав, що на підході. Стало так приємно і водночас страшно, скоро він буде тут, він реальний: із крові і плоті! Вона почала вдивлятись в перехожих, адже достеменно не знала як він виглядає, бо що може сказати фото? Серце билось в шаленому ритмі, а тіло хотіло  втекти.
Вона сиділа на лавочці одна, тому Він прямував прямісінько до неї. Поглянув… На мить в погляді розгубленість, а потім якась невимовна радість, ніби побачив рідну людину. Він завжди говорив, що  Вона стане його подарунком на день народження, який був в кінці січня, а він - її на іменини, які були вчора.  Вона боялась бути подарунком, а якщо він не сподобається?  Вона глянула і пропала. Так, мрії збуваються, герої з казок оживають – він був саме таким, як вона хотіла, втіленням її мрій… Високий, статний, а волосся… воно було кучеряве як у всіх принців з Її казок, вона завжди знала, що її принц буде кучерявим. Стильно вдягнений і сам-по-собі дуже оригінальний, він підійшов привітався і присів поруч. Присів так близько, що Вона спочатку захотіла посунутись та потім передумала. Він говорив так, ніби вони були знайомі сотню років.  Вона не могла витримати різкого вторгнення в особисту територію, тому  запропонувала прогулятись…
Він одразу зрозумів, чим взяти Її. Він просто дозволив їй говорити. А Вона , незважаючи на те, що присягалася собі не говорити багато, балакала без зупину . Здавалось, вона боїться, що не встигне сказати чогось важливого. Вона зупинялась, вибачалась, змушувала себе мовчати, а потім знову говорила, чим дуже смішила Його. Він не робив цього навмисно, просто вони підходили один одному, говорили і мовчали по черзі. В обох було таке враження, що вони можуть говорити вічно.

***

Вокзал суботнього вечора не вирізнявся порожнечею, народу було дуже багато і, як завжди, всі кудись поспішали: когось ждали в гості, а хтось спішив додому, когось десь чекали, а хтось самотньо повертався в порожню квартиру. Мабуть, були й такі, яких десь ждали, проте вони, все одно, почувалися самотніми. Самотність серед натовпу – хіба, буває щось страшніше? Коли ти губишся в цьому натовпі, в тебе починається паніка і ти задихаєшся, волаєш про допомогу, та тебе ніхто не чує. Всім наплювати на тебе, адже твої проблеми видаються надуманими. Ти маєш все: чудову родину, справжніх друзів, купу знайомих, мудрих наставників, можливо,кохану людину - та ніхто з них тебе не те, що не розуміє, а навіть не намагається зрозуміти. Всі вони, ніби дбають про тебе і не здогадуються, що потрібно доглядати  не твоє тіло, а твою душу! Спочатку ти просиш про допомогу, відкриваєш їм свої таємниці, ділишся думками та, чомусь, натикаєшся на стіну. Твої переконання не збігаються з принципами більшості, а отже - неправильні. Тебе намагаються зламати, але дуже швидко усвідомлюють, що це не так легко, тому просто забивають на тебе величезний болт. Ти залишаєшся сам. Ні-ні, вони нікуди не зникають, продовжують піклуватися про твоє тіло і час-від-часу намагаються залізти в душу, але ти вже нікого туди не впускаєш – тепер це твоя територія. Ти продовжуєш жити за своїми правилами і на превелике здивування всіх інших, тобі від цього не стає гірше: не валяться стіни твого будинку, тебе не виганяють з роботи, чи універу і небо не поспішає падати тобі на голову, а найголовніше, тебе не забирають до психлікарні, а все ще дозволяють з твоїми ненормальними переконаннями жити серед нормальних людей! Все ніби добре, якби не самотність…

***

Проносится множество глаз и лиц,
Улыбки, одежды, краски…
Вот видишь: красивый и добрый принц
Выходит к тебе из сказки
Е. Асадов
Він запропонував присісти на лавочку , Вона, яка вже добряче нагулялась, охоче погодилась.
- Бачу, ти все намагаєшся від мене відгородитись. Я тобі неприємний? – Він запитав ображеним тоном (в цей момент він точно знав, що робить).
- З чого ти взяв? – Вона була насправді здивована.
- Ти, в котре, поставила між нами сумочку , як барикаду, щоб я не міг торкатись тебе. –Він дивився на неї з викликом і чекав реакції.
- Ну, якщо хочеш я заберу її. Не знала, що це створює труднощі. – Їй зовсім не хотілось прибирати свій останній захист, тепер він має доступ до її території, що дуже лякало.
- З твоєї розповіді в твоєму житті все так чудово та виникає враження, що чогось не вистачає.
- А ти кохав коли-небудь, по-справжньому?
- Мабуть, ні… Але ж у твоєму житті бували захоплення, пристрасть чи просто симпатія, по-моєму, це повністю замінює кохання.
- Розумієш, хочеться закохатись так, щоб паморочилось в голові, щоб забути про все на світі! Напевно, я сама винна, що не закохуюсь, придумала собі принца, а тепер сиджу і жду його.
- Я вважаю, що кохання не падає нам з неба на голову, а створюємо ми його самі. Ти бачиш десь біле таксі? – Він знав, що його слова не відповідають дійсності. Тепер, як ніколи, він розумів, що кохання нам дарують тоді, коли ми найменше цього чекаємо.
- Навіщо тобі таксі? – Вона продовжувала дивуватись.
- Оскільки, білих коня і мерседеса в мене немає, то нехай буде хоча б біле таксі. Як ти не розумієш? Ось я, – твій принц!У всій красі! – Як смішно це б не звучало, але Він говорив абсолютно серйозно.
- Звісно-звісно, ти  мій принц і я щаслива, що знайшла тебе! – Її давно так ніхто не смішив. Та внутрішній голос змусив засумніватись, раптом він каже правду?

.

***

       Поцілунки. Хто б міг подумати, що вони можуть приносити стільки задоволення! Раніше Їй не доводилось це відчувати. Всі говорили щось про те, що земля йде з-під ніг та ще щось про метеликів в животі. В реальності все виявилось значно краще. Тепер вона розуміла для чого придумали це заняття…

***

- Ти так солодко цілуєшся, що хочеться цілувати тебе вічно! – Він закріпив свої слова поцілунком. Їй було страшно, ці відчуття були новими для неї та й не буває, щоб все так одразу добре. Вона глянула на годинник і сказала, що необхідно йти. Він не приховував свого смутку, взяв Її за руку і попрямував до маршрутки. Вона не пручалась, їй було приємно тримати його за руку.  Мабуть, це смішно, але в сьогоднішній ситуації вона відчувала себе головною і дуже вагомою особою, а Він, в деякій мірі, видався їй слабшим по духу, тому Вона вважала, що рулить.
Маршрутка ще не заповнилась, тому в них залишався час. Цей час був відданий поцілункам. Після кожного з яких Вона  сміялася, що дуже спантеличувало Його і він постійно запитував чи робить щось неправильно. Все він робив більш, ніж правильно, просто сама ситуація видавалась їй смішною. Він просив про ще одне побачення, а Вона  говорила, що скоро їде на навчання. Жаліла, що він не живе в м.N2,на що Він відповідав, що там вони, мабуть, не зустрілися б. Доля вирішила звести їх тут і тепер. Він пропонував листуватися і це дуже веселило Її, вона відповідала, що не любить листів. Інтернет- варіант відпадав одразу, бо в Її гуртожитку не було всесвітньої павутини. Він говорив, що ніколи не дзвонить і не пише дівчатам перший, та й взагалі, не любить спілкування по телефону, він романтик, який чекає зустрічей. Вона також не любила телефони, таке спілкування зовсім не імпонувало їй. Вона пообіцяла подумати на рахунок зустрічі, хоча в глибині душі вже давно знала, що приїде знову. Він не хотів відпускати Її, все просив залишитись. Вона дуже хотіла зостатись та цього разу послухала голос розуму і, чмокнувши на прощання, стрибнула в маршрутку. Сіла біля вікна, щоб бачити, як він іде. А йшов він, не повертаючись спиною до неї, і весь час надсилав повітряні поцілунки, машини сигналили, адже таким способом він переходив дорогу. Він вийшов на тротуар і закурив, він робив це так витончено і граційно, що Їй хотілось спостерігати за ним вічно.
Маршрутка зрушила з місця. Він дивився в слід маршрутному таксі, курив і думав: не втримав, відпустив, потрібно зробити все можливе, щоб повернути її. Рука потягнулася до телефону, нема на рахунку. Нічого, на повідомлення вистачить: « Дуже радий, що ми зустрілись. Не можу повірити, що буває так чудово!   P.S. Ти така солоденька »  

***

    Была ли это любовь, или то была лишь мечта о любви!
     А может, то была рука судьбы, подоспевшая как раз вовремя.
Pink Floyd

-   Привіт, дорогенька! Я от сиджу і думаю, чи це справді ти. Чомусь вирішила, що в такий відносно пізній час тобі немає чого тут робити. Помилялася. Це був твій новий хлопчик? Нічогенький! – знайома закидала запитаннями. Ось так відбувається завжди, люди лізуть в твоє життя без стуку, просто вриваються і задають некоректні запитання. Напевно вони отримують від цього задоволення. Не люблю ламати людям кайф.
- Та зараз дитячий час, зазвичай я повертаюсь пізно вночі! А цей хлопчик справді новенький та навряд він затримається надовго. Занадто симпатичне личко  як на мене! А ти працюєш по суботах чи теж шукаєш новеньких? – Відповіла в такт, на щастя їй не вдалося зіпсувати настрою, в цей момент навіть землетрус видався б лише маленькою неприємністю. Вона усміхалась своїм думкам і всім пасажирам маршрутки одночасно, людям, які дуже стомленими поспішали додому: після важкого робочого дня, вирішення важливих справ, навчання, а можливо хтось після побачення чи іншої необхідної здибанки. Вона зайняла вільне місце біля вікна, закрила очі і продовжила усміхатись думкам: «Яке дивне відчуття, усмішка не сходить з обличчя, тіло наповнюється теплом, а душа літає! Невже закохалася? Ні, це просто неможливо, я ще ніколи не закохувалась та й не закохуються за годину! Закохатись за 60 хвилин…»
             «Як закохатись за 90 хвилин» минулої осені Вона прочитала однойменну книгу, яку їй підкинув один знайомо-незнайомий хлопчик, до речі, тезка «новенького». Якщо б їй тоді не прийшлось їхати, хто знає як би склалися їхні стосунки. Вони навіть намагалися спілкуватися по телефону, та все мало своє логічне завершення і їхній зв’язок перервався. Чи шкодувала Вона про це, сама не знала, в принципі зараз їй було не до цього. «Як закохати в себе за 90 хвилин» таку книгу їй також довелось прочитати, Вона ще завжди жартувала, що знає як зробити це за 40 хвилин. Це була чиста правда, закохати в себе Вона могла кого завгодно та одна справа - закохати, а зовсім інша - зберегти це почуття, втримати цікавість, не відштовхнути, змогти довіритись, вміти підтримати і самій одержувати цю підтримку, одним словом - будувати стосунки. В побудові стосунків Вона була повною невігласкою, інколи їй хотілось крикнути: «Ти лузер! Змирись з цим. Ти не вмієш будувати стосунки! Ти навіть не знаєш, що таке оті стосунки! Все, що в тебе було досі інакше як фігнею не назвеш!»
          «Стоп! Так я закохана чи ні?! Мабуть, я занадто довго була одна, тому й потрапила під сильне враження. Це точно, просто захопилася! Давно не цілувалася, не відчувала чоловічих обіймів, таких міцних приємних обіймів і дуже-дуже, аж до млості, солодких поцілунків! О Боже, як же було добре! Ей, що це я роблю?! Забула, що хвилину тому вважала ці відчуття абсолютно звичайними, суперечу сама собі! Дожилась, тепер в мене не складаються стосунки навіть із собою! Все-таки я повний лузер!!! Але як же хочеться побачити його знову і не тільки побачити… О-о-о, що за думки, що зі мною відбувається?! Було б добре… Смс! Він написав повідомлення, а минуло всього кілька хвилин, він говорив, що ніколи нікому не пише і не дзвонить сам, а тут… Невже теж щось відчув?! Ну я, як завжди, в своєму репертуарі – закохала за 60 хвилин. Що з цього вийде? Чи з цього щось вийде? А чи потрібно щоб з цього щось виходило? Чи комусь це потрібно? Кому це потрібно??? Треба заспокоїтись, пишемо : « Я теж дуже рада. Знаєш, а ти класний! », - ніби непогано, дуже невимушено, підійде! А-а-а  чудово, все просто прекрасно! Так, обличчя по простіше, а то люди вже якось дивно дивляться, мабуть думають, що я ненормальна. Я найненормальніша людина у світі і це прекрасно! Боже, як це чудово! Ти створив диво, людські почуття – це найкраще диво із усіх див!!!»

***

    
З недавніх пір Вона перестала любити неділі. Раніше, коли ще навчалася в школі недільні ранки були особливими. Ранки, коли ти прокидаєшся із усмішкою на обличчі, адже сьогодні неділя – не просто вихідний, а час, який ти розпочинаєш з відвідування церкви. Що не кажіть, а духовне живлення людям просто необхідне, не залежно від релігійних вподобань чи віросповідання, бо як відомо в кожного свій бог. Людям потрібний час призначений для духовних практик. Звісно, є люди настільки духовно освічені, що постійно тренують свою дух, перебувають у нерозривному зв’язку з вищою силою, їх одиниці, адже сучасним людям просто не вистачає часу для власної душі. Вона колись належала до їхнього числа, бо була ревною католичкою, все-таки проживання по сусідству зі священиками і церквою далися в знаки. Отож, раніше Вона вранці ходила в церкву, де живилася духовно, після  літургії бачилася з друзями  і домовлялася про зустріч, а далі вдома її чекав сімейний обід. Як же Вона любила обідати в неділю, коли за столом збиралася вся сім’я і обід неодмінно був святковим з білосніжною скатертиною, свіжими квітами на столі, святковим посудом, смачними матусиними стравами і цікавими бабусиними розповідями. Обід плавно переходив в післяполудневе кавування-чаювання, а потім у вечерю після якої всі розбігались хто куди. День видавався якимось особливим, таким в який ніколи не буває сумно, а найголовніше ніхто не буває самотнім. Після Її вступу до ВНЗ  все змінилося, тепер дома вона бувала дуже рідко, а коли була, то все одно все проходило не так. Її життя змінилося, а може змінилася Вона, та швидше всього і те, і інше. Останні три роки перевернули її життя з ніг на голову, в неї завжди було так, спочатку все стабільно, а потім в один момент кардинально змінювалося абсолютно все, поступові зміни Їй ніколи не були знайомими. Круті життєві повороти чудово формують характер, тому Вона ніколи ні про що не шкодувала, жила за принципом – «все що не робиться, робиться на краще». Та ностальгія приходить до всіх не вибираючи, не оминула і Її. Після спогадів, які час-від-часу накривали Її ностальгією за минулими роками, Вона перестала любити недільні ранки та й неділі загалом. Тепер цей день асоціювався із тривожним очікуванням важкого понеділка і купою справ на які не вистачило часу, а в кращому випадку просиджуванням біля телевізора чи компа, словом – марна трата часу.

***

«Відвідала інтернет ресурс, повідомлень немає, невже для нього все минуло так безслідно. Згадала, він говорив, що його комп в ремонті, ну слава Богу, хоча міг би Смс написати… Напевно у нього не поповнений рахунок. Господи, що я роблю?! Я вже шукаю йому виправдання!Так, це діагноз – закохалася. Не можу не думати про нього, не хочу не думати про нього! Хочу, а головне можу постійно думати про нього, згадувати годину проведену разом, всього годину, якихось 60 хвилин, всього-на-всього 360 секунд! Ну навіщо мені це все?! Все одно нічого не вийде, я поїду, а він тут явно не сумуватиме. Нехай не сумує, тільки щоб не забував і хотів й надалі бачитись зі мною! Він буде чудовим другом. Так он воно що, вже друг, а може так справді буде краще, адже всім відомо, що дружба набагато щиріше і довго триваліше почуття, ніж кохання. Отже, будемо друзями! Цікаво, а між друзями буває секс? Ну, той, який ні до чого не зобов’язує і не тягне за собою ніяких наслідків. Він подумає, що я легковажна якщо запропоную йому таке. Хай собі думає, тільки б погодився і затримався якомога на довше, а ще краще назавжди!»

  
***

«Спати, спати, спати… Цікаво, він напише завтра, адже у нього на роботі є доступ до інтернету?! А якщо не напише? Може написати самій повідомлення в неті? Точно! «Ходила з друзями на місцеву дискотеку. Краще б залишилась з тобою! » Не занадто?Але це чиста правда! Наплювати чи як там правильніше – начхати! Все одно! Спати, спати, спати… А що, коли він не відповість? ...спати, спати… Може повідомлення не тягне за собою відповіді? ...спати, спати, спати… Він такий класний! Та спи вже!Спи!!! Сон – це твоє улюблене заняття чи ти вже поміняла пріоритети?! Хочу його побачити!!! Спи, будь ласка, ну засинай уже! О, я вже розмовляю з собою та ні, я завжди це робила! Я таки неадекватна, головне щоб про це ніхто не дізнався, треба маскуватись! Зараз не вистачає тільки зловісного сміху, як говорить моя подруга: «Я доктор Зло!», звісно вона запозичила цю фразу з фільму, зате в тему! Спати, спати,спати…»

***

   Ты стоишь своих откровений, я, я верю, что же стою.
   Ты гений, я тоже гений, и если ты ищешь, значит нас двое
Земфира

«Привіт! От бачиш, я був правий! Коли приїдеш до мене? », - Вихідні видалися на диво спокійними, Вона не виходила з голови. Чим же Вона так зачепила, адже досі в Нього були значно красивіші дівчата та й досвід чи маленький?! Хто-хто, а він знав, що після першого побачення говорити про внутрішню красу просто смішно. Але в Ній була ця краса, магнетична привабливість, а найголовніше щирість і безпосередність! Що не кажи, навіть без гламурного прикиду Вона виглядала досить пристойно, так, що важко було не помітити. А який чудовий в неї голос! Раніше не помічав за собою такого слухового потягу, Їй би працювати в «секс по телефону», величенькі б тоді рахунки прийшлось сплачувати Йому. Цікаві думки. Та що тут приховувати Вона його збуджує, так Його давненько ні до кого не тягнуло, мабуть ніколи. А ще феномен – від Її поцілунків паморочиться в голові, на якийсь час втрачаються всі орієнтири і повністю вирубується думалка, ну в сенсі – голова не варить, мозок не працює, виявляється брак сірої речовини. Як же Він боявся, що Їй не сподобалось! Хто ж знав, що їй заманеться зустрітись в такий неслушний час, коли грошей нема, бо до зарплатні ще далеко, а батькам Він й так винен до кінця життя, а ще ця дача через яку Їй прийшлось чекати. Так, цього разу Йому не вдалося бути джентльменом, а може це й на краще, нехай сприймає його таким який він є. Він намагався бути з нею максимально щирим, хоча й не повністю, а то ще одразу б втекла, Її нічого не шокувало та й сама Вона розповіла більшу частину своєї біографії. Як же не хотілось Її відпускати! Ніколи в житті Він так не боявся когось втратити! З нею було так добре, ніякої незручності, потреби прикидатись, все було так просто і природно. І це відчуття, ніколи раніше нічого подібного не відчував, ніби тобі чогось довго не вистачало і ось, ти знайшов це, приєднав якусь необхідну детальку і механізм запрацював. А потім Вона поїхала і стало так сумно й водночас радісно, адже нарешті Він знайшов Її, порожнеча заповнилась, тепер він має над чим подумати, про кого подумати. Невже закохався? Дивно, раніше Він про це не задумувався після першого побачення та ще й на роботі, де в першу чергу необхідний був холодний розум. Він спробував переключитись на щось інше, не вийшло Вона міцно трималась в його голові, мабуть це на довго.

***

«Чому Вона не відписує?! Не з’являється в неті? Я ж чекаю! Невже Їй не цікаво написав я чи ні?! Стоп! Заспокойся, адже вона перша тобі написала, а це означає, що ти Їй сподобався і їй  було з тобою цікаво. Нервові клітини не відновлюються, чи не досить я картав себе цілі вихідні через те, що відпустив Її! Що зі мною?! Я так хочу Її побачити! Стиснути в своїх обіймах і зацілувати до смерті! Я хочу Її! Хочу! Рано, рано про це думати, бо Вона не така, Вона хороша правильна дівчинка, хоча судячи зі всього досвідчена в таких питаннях. Але ж як чудово думати про неї, згадувати Її усмішку, голос, обійми, поцілунки! Я щасливий! Хочу щоб це почуття продовжувалось вічно! Солодка мука – ось так сидіти і чекати Її відповіді. І все-таки добре, що Вона написала перша.»      

***

«Привіт! Рада, що справила на тебе враження, хоча дуже сумніваюсь, що це стало причиною для чудових вихідних ! Я справді дуже хочу приїхати до тебе, але ще не вибрала часу… Чим займаєшся?», - В даний момент її почуття були суперечливими: їй дійсно хотілось побачити Його знову і водночас Вона боялась, адже внутрішній голос підказував, що цього разу все буде по іншому, після цієї зустрічі в Її житті все кардинально зміниться, хоча не варто кривити душею – все змінилось ще в суботу. Вона прекрасно розуміла, що можна вдаватись до хитрощів і маніпулювати ним ще довго, таким чином виграти час та Їй це було непотрібно, мабуть вперше в житті Вона хотіла зробити все проти правил, проти своїх же правил. Цікаво, це було зрадою самої себе чи пошуком нових граней своєї особистості? Вона не знала і чомусь морочити голову собі цим не хотіла, вирішила – віддатись інстинктам.

***

«Яка ж паршива сьогодні погода, ненавиджу, коли все змінюється так раптово! Лютий вирішив наостанок полютувати, хоча на який останок, сьогодні тільки дев’яте число. Скоро цей дурний день… Хто придумав 14 лютого – День Всіх Закоханих? Невже, цей Валентин насправді був святим? По-моєму, це повна маячня – ще один геніальний задум комерсантів, безпрограшний спосіб збагатитися: всі ці плюшеві сердечка, солоденькі шоколадні цукерочки у вигляді тих же сердечок, серця, які розмовляють, співають, кричать, нявкають, гавкають (було б непогано, якщо б вони матюкались! Ха-ха! Ось так чудово, посилали б усіх на… небо за зірочкою!), сердечка, які переслідують тебе по всюди! Це все я зі злості! От, чому? Чому я в цей день завжди одна?! Як западло якесь, кожного року в цей день умудряюсь зіпсувати стосунки, розсваритись, образитись чи образити, розійтись, словом,тільки щоб в будь-якому разі зостатись одній! Залишається тільки згадувати шкільні часи, коли в п’ятому класі один давно і безнадійно закоханий в мене однокласник, в цей день, окрім загального шкільного подарунка подарував мені ще один. Він прийшов до мене після уроків, заручившись підтримкою мого, а за сумісництвом й свого найкращого друга Вови. О, Вова не міг цього пропустити, а ще й всіляко спонукав закоханого до активних дій! Хлопчик червоніючи, вручив мені коробку цукерок у вигляді серця, варто сказати, що це була дефіцитна коробка привезена із-за кордону і конверт з проханням відкрити його після того як він піде. Та моїй цікавості не було меж і поки моя мама пригощала залицяльника, ми з Вовкою в сусідній кімнаті читали послання в, якому однокласник освідчувався мені в коханні. Чомусь в той момент мені було дуже соромно перед Вовою, адже до цього часу я вважала себе рівною з ним і спокійнісінько після гри у футбол, могла натовкти йому пику, а тепер виходить я звичайна дівчинка, в яку закохуються і розпускають слюні. Вова довго сміявся, а мені хотілось накричати на однокласника, щоб він більше ніколи не смів писати такі нісенітниці. Звісно, за законами жанру в цей момент в кімнату зайшов винуватець цієї ситуації. Бачили б ви його очі! Він був розгублений і дивився на мене так, ніби я спалила його будинок і вбила всю сім’ю, в той момент він зненавидів мене. Ми з Вовою марно намагались його зупинити, не допомогла навіть мама, він пішов і потім цілий тиждень не ходив до школи. Пізніше я просила в нього вибачення та він мені так й не пробачив. Жаль, хороший був хлопчик та це я усвідомила значно пізніше. Ось така сумна історія і все-таки, цей день ніколи не приносив мені нічого позитивного!»

***

Кружится ветер белый,
Посвистывает на бегу…
Мне нужно заняться делом,
А я никак не могу.
Е. Асадов

««Не розумію твоїх сумнівів, я говорю правду. Зараз марно сиджу на роботі, бо особливої роботи немає, хоча все-таки не марно, адже я спілкуюсь з тобою  Приїжджай сьогодні, дуже хочу тебе знову побачити!!!», - Хай пропаде воно пропадом! Хочу побачити, то й пишу, що хочу! Чому постійно треба щось придумувати, затягувати час, відмовляти собі в бажаннях?! Як же хочеться собі ні в чому не відмовляти, не видумувати обмежень, чинити тільки так як хочеться! Скоро настане такий час, я це відчуваю! Все в мене налагоджується! Все просто чудово!
… а погодка сьогодні паршивенька, жаль… порівняно з суботою, просто жахлива! За останні два дні я ні з ким не сварився, не заганяв своїх умов, не доказував свої принципи і загалом, вів себе дуже врівноважено як доросла людина! Я сам на себе не схожий! Старію… Захотілось романтики… Що за х…?! Яка ще романтика, то мабуть магнітні бурі, так-так, то все погода, у всьому винна вона, тобто погода. Погода – це вона, а вона, тобто погода, у всьому винна, погода – винна – вона! Вона, Вона, Вона! Ну, бро, ти попав, думаєш як маразматик й справді, старий уже! Сидиш собі на роботі і займаєшся х…! Скажи, коли востаннє ти ждав отак відповіді?! Давненько! На фіга тобі це все, десь там глибоко в душі ти розумієш, що нічого не вийде, занадто багато перепон, нікому не потрібних труднощів, через які прийдеться йти на ще більш нікому не потрібні жертви, адже хто-хто, а ти знаєш, що жертви все тільки  псують!
В суботу отой  день – всіх закоханих – всіх притрушених! ХА! Класна назва! Якщо все піде добре запрошу її в клуб, хоча ні, бо я там матиму сет, а Вона ж не буде в цей час сидіти одна, виходить потрібно буде Її з усіма знайомити, нащо мені лишня морока?! Але ж так хочеться бути там із нею… Не буду загадувати, ще невідомо чи Вона приїде знову, щось не помічаю рвіння з її боку. А мені по барабану, по барабану мені це все і Вона теж! Чому Вона відписує раз в двадцять хвилин, невже не може приділити трохи більше уваги?»      
[i]