абрикосове (Рассказ / миниатюра)

Мабуть до повного щастя їй не вистачало тільки щастя, такого спокійного і рідного. Мабуть коли вона лягала спати мріяла і надіялась саме на нього, і було все одно який облік прийме воно чи він, а можливо і вона. Самотньо сиділа на ліжку і тихенько хворіла разом з кумедним м*яким мемедиком, який один завжди міг її вислухати, своєю дитячою посмішкою підбадьорити і довести до сліз. В своєму світ відчувала себе безпечно. Під музику далі продовжувала мріяти. Та самотність ніколи не залишала її саму, вона йшла поряд.
Любила посмішки всіх чоловіків, які її оточували, бажала їм тільки чогось хорошого, намагалась подарувати весь світ. Та щось не виходило, щось завжди заважало їй завершити хоч одну історію хепіендом… завжди залишалась та троянда яка була вічною, залишались ті щоденники в яких вона виписувала свою середину. Долею написано бути одною.  Мовчки сприйняла вирок. Мовчки сприйняла життя. І припинила чекати щастя на світлі…
Після раптової зустрічі в ліжку з незнайомим тілом, в чужій квартирі опісля божевільного вечора в клубі, відчула зміни. Так воно прийшло те нічне щастя на яке вона чекала так довго… і їй було не вадливо від кого воно, головне , що воно в ній і воно її. Наплювати на суспільство, на рідних. Друзів і весь світ в її животі тепер є щось нове і живе, яке з кожною хвилиною зближається тільки з нею. Це був подарунок долі. почала вірити. Незнайоме тіло в ранці поцілувало її в долоні і подякував за чудову ніч, вона ж просто посміхнулась, провела рукою по його міцній шиї, заглянула своїми сірими очима в його божевільно зелені і пустила в них добро, маленьку краплинку добра, яке потім не даватиме спокій йому ще довго. Вона вже тоді відчула, що він подарував їй життя і цим життям їй зовсім не хотілось ділитись, інтуїтивно розуміла що це життя потрібно тільки їй а не цим божевільним очам і цьому незнайомому тілу,який ще досі не охмелів від п*яної ночі. Одяглась. Зібрала до купи волосся і разом з ним свою сміливість і гарний настрій. Просив залишити свій номер,не залишила. Запитала як звати, і просто пішла. Йшла по літній вулиці Києва, посміхалася маленьким діткам, які йшли за ручку з мамами. Уявляла. Що скоро і вона так буде.
Вже видно животика. Батьки сприйняли з спокійною панікою. Друзі просто побажали щастя майбутній мамі. Знайомі просто посміхнулися. А вона була задоволена. Все що хотіла тепер мала. Ще робила в місцевій газеті. Ще жила в однокімнатній. Ще не народила доцю. Всі говорили, що потрібен батько, чоловік, який би виховував, допомагав, тому що важко самій. То все говорили вони. А вона вечорами була не сама ,а з дитинкою розповідала їй казки і дякувала за все. У них була гармонія. Вчора бачила незнайоме тіло з божевільними очима, воно йшло ще досі охмелівше по парку за руку з новою дівою.  Та то були вже не ті очі, вони були пригнічені і сумні. Вони зустрілися на декілька секунд, бачив її животик і чомусь зрадів, ніби він знав що то його, та це була мить. П*яна дівка потягнула його далі і він чомусь підкорився.
Ще декілька тижнів і маленька принцеса буде з нею. Їй так важко носити своє маленьке чудо. Щось тривожить її. Лікарі говорять, що можуть бути ускладнення при родах, та вона в це не вірить. Вона знає, що все буде добре. Вона знає , що та маленька лялька вже хоче побачити свою маму котра 9 місяців день у день говорила з нею. Гладила її, розповідала свої мрії, вони навіть разом писали статті в газету і в журнал, мама з нею обговорювала все, навіть чи потрібно дзвонити подрузі чи простіше скинути смс. Вона так і була в своїй однокімнатній, та з сірих стін і з сірого повітря не залишилось нічого. Все було тепле і приємне, все було для її доці. Всі дивувались їй, як  змінилась. До неї набивалось декілька чоловіків, та вона не хотіла ділитися з своїм світом ще з кимось окрім щастя. Знову бачила божевільні очі, та вони вже були не п*яні, в них була надія,хтось із спільних знайомих висловив підозру про можливу дитину саме від нього. Прийшов не очікувано,З великим мемедьом в руках і з цукерками. Довго просто дивився, став на коліна і поцілував животик.
Вона була щаслива рівно 9 місяців… їй так і не вдалося побачити свою доцю… вона залишила своє щастя вже спокійним очам і рідному тілу з міцною шиєю…