Поволі крок за кроком він йшов до її душі, до серця, до незламної польової волі, яка ніяк не залишала юну стать.......
10.04.11
|
Публикации на сайте о событиях на Украине и их обсуждения приобретают всё менее литературный характер. Мы разделяем беспокойство наших авторов. В редколлегии тоже есть противоположные мнения относительно происходящего. Но это не повод нам всем здесь рассориться и расплеваться. С сегодняшнего дня (11-03-2022) на сайте вводится "военная цензура": будут удаляться все новые публикации (и анонсы старых) о происходящем конфликте и комментарии о нём. И ещё. Если ПК не видит наш сайт - смените в настройках сети DNS на 8.8.8.8
 "партитура"  "Крысолов"
Новые избранные авторы
Новые избранные произведения
Реклама
Новые рецензированные произведения
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 403
Авторов: 0 Гостей: 403
Поиск по порталу
|
Автор: Кінець Вулиці
Ти їдеш. Продовжуєш її історію. Протягуєш тонку нитку життя в безодню. Смертельно дике поле полонило її серце. Вона жива в ньому. Захід сонця на зеленому фоні підкреслює колір її втомлених, але все таки прекрасних губ. Її очі були схожі на два маленьких океана, куди хочеться вічність вдивлятися і знаходити істини далекого життя. Повз густі хащі пробирається те, що зветься смертю. Воно поволі, але впевнено крок за кроком іде до своєї цілі, до тих губ, до того волосся що пахне полином та звіробоєм, до тих рук котрі пестили пелюстки ромашок та троянд. Її свіжий стан ще досі вологий від вранішньої роси. Це вона, та котру кохають тисячі, якій моляться мільйони, яку приклинають міліарди, і тільки один ненавидить. Той хто після себе залишає тільки сльози та пустку. І колись таки вони зустрінуться. і він міцно вхопить її молоде тіло, зіжме в своїй величній і брудній руці її тонку пахучу шию. Він прижме до себе і ядючим поцілунком віп*ється в її губи. Він спромігся, він досяг своєї цілі, Він скорить її і цим скориться сам. Топлячи її кожної ночі, захлинається він. Тримаючи її лице в холодній весняній воді вирватись, відпустити, звільнитися не може він, а вона дивиться чистим поглядом весни, посміхаючись синіє і зціплюючи зуби від болю, щось шепоче. Це дійство скоювалося кожної ночі. В день він саджав її напроти сонця і дивився як шкіра поволі згорає і сам корчився від болю. А коли сонце заходило, він плакав, а вона прихилялась до його спини, гладила голову та рахувала хвилинки до нового катування його душі та її тіла. Прикріплював до тіла тисячі кайданів, які перетирали ніжну шкіру. кров просочувалась повз тонку л*яну сорочку, вона відмокувалась лиш тоді в воді і засихала на гарячому сонці.
© Кінець Вулиці, 18.02.2012 в 11:14
Свидетельство о публикации № 18022012111409-00255351
Читателей произведения за все время — 7, полученных рецензий — 0.
Оценки
Голосов еще нет
РецензииЭто произведение рекомендуют |