сп*яніла..побачила і закохалась...жила ним багато годин....безліч хвилин...думала...ходила по вулицям і думала тіьки про його очі, уявляла, що ми разом гуляємо по нічному Києві за рук отак безневинно і нікому нічого не доводячи ...просто разом...просто по Києву....просто по життю...оглядаюсь...проїхало моє маршрутне таксі забувши забрати мене з зупинки, з цього нудного дня...сп*яніла...дивилась в очі і думала про тебе...мріяла...а ти??...десь мабуть теж мріяв...все можливо в нашому житті тільки це можливе, чомусь трапляється завжди не очікувано...стоп...того дня все було не так...я не лише мріяла, я ще думала як повернути минуле, як зробити так, щоб воно тобто він був знову поруч, щоб ті спогади знову були зі мною, щоб той спокій був знову в моїй душі...втратила...втратила все своє минуле і нині навіть не знаю шкодувати чи просто мовчки сумувати...розклеєна "хрустальна" ваза, в друге склеєна , а в третє не змогли не вистачило мабуть клею чи бажання склеїти...знову згадую чужі очі твої очі, оті таємничі очі в котрі я закохалась, або заховалась від бурі і болю, що завдавало мені минуле,якому я зробила в 25 разів більше болю....
Місто...в ньому стільки всього приховано...в ньому приховані мої спогади про всіх хто був в моєму житті...а посмішка, така щира від якої сам хочеш сміятися...залишається тільки писати речення, які можливо перечитають ті кому це цікаво, а можливо кому просто потрібно щось прочитати...
Поцілунок...я щаслива...живу тобою і не шкодую...божеволію...вулиці освічують друзі ліхтарі, ще тепло...ще літо , хоча календар кричить, що вже давно осінь...а ти забудь про все...закрий очі...уяви, що є я і ти, і все...є ми...єдині на цьому світі...єдині на цій планеті...запокойся і забудь, згадуй лиш мене і мої поцілунки, очі і волосся...щось більше ніж просто люблю, щось сильніше...
вітер досі блукає самотньо кварталами міста і теплими своїми щоками треться об моє тіло намагаючись пробратися до серця...думала про тебе ще тоді коли не можна було думати...так далеко...як ти там колись писав "дружити дуже важко, а думати про минуле занадто грішно "...мабуть ти правий...зараз в моїй душі, щось не пояснююче, щось що не дає мені навіть заснути, коли так потрібно спати і готовитись до зовсім іншого...а якщо ти ще один кому я зроблю боляче, котрий розчарується в мені як Він...я цього просто не переживу...можливо...не здатна любити людей...але і робити боляче це не для мене...відчуття не приховаєш...вибач...
танцюю....рухаюся в такт, намагаюсь розправити крила і полетіти...як же я мрію стати пташкою, або рибкою...бути вільною і спостерігати за тобою з неба...все говорить про тебе...та спочтку все було не так...зовсім не так як думав ти і Він...мабуть вам так і не вдалося розгадати те що творилося в середині...
вулиці...вони такі довгі...я пам*ятаю той день коли я вирішила тебе кохати...то був ранок...ранок...самотній ранок...як завжди...я не заслуговую на щось більше...ви завжди були далекі від мене...і вам не зрозуміти розчарування коли прокидаєшся в ночі, а поруч лиш пустота...така широка і велика...віча пустота завжди поруч ...завжди в мому житті...