Срібними росами зелень вкривається,
Соловей улюблену пісню виводить,
Сумно душі та серденько крається.
Та пісня лине далеко у вічність,
Пробуджує іншу співочу пташину.
В тобі моя сила, в тобі моя ніжність,
В тобі я побачив справжню перлину!
Сидимо з тобою у травах в соку,
В вінках з польової духмяної квітки.
Ти злюбов"ю цілуєш мене у щоку...
В затишній оселі сплять наші дітки.
На вушко шепочеш ти ніжні слова,
Що так западають у душу глибоко.
Щире серце навік покидає нудьга,
Думкою лину я в небо високо.
І так проживемо ми тисячу літ,
Корінням вростаючи в мудрість старечу!
Ніколи не зникне наш славний рід!
Діти везтимуть гостити малечу...
Так сплинуть в безмежжі часу роки
Солов"їного співу більш не почуєм.
Та довго ще чутимуть в наступні віки,
Тії ніжні пісні праправнуки наші.