Іляна мовчки сиділа на підлозі і тихо плакала через почуте. А в голові її крутились розрізнені строки пісень які їй подобались:
«Я тебе кохаю - Цього не зупинити! …. Боль! Ну зачем мне эта боль?! Мне досталась эта роль, Крылья сломаны и я не летала.
Боль! Отпусти меня, прошу! Бьётся сердце, чуть дышу! И, поверь мне, я в любовь не играла...
…Не трепите меня мысли грустные. Не любите меня губы сладкие.
Отпустите меня мои чувства: сaro mio развратные
И не бейте любовь мою хрупкую Не хватайте холодными пальцами
Замолчите хотя б на минутку вы.Чтоб со мною остался…»
Сльози висмикнули її з реальності... Навіть не почула, як до неї підійшов однокласник. Навіщо він прийшов?! Невже не видно у очах „не турбувати!”?! Хлопець мовчки обіймає, підставляючи таке зараз потрібне дружнє плече.
ЇЇ тіло здригається від ридань, Стас намагається заспокоїти, але істерика тільки посилюється…
Раптом відкриваються двері класу і виходить Руслана, яка бачить сцену: Іляна плаче на плечі у Стаса, а він намагається її заспокоїти. Тут Стас помічає Руслану і вона знаками просить, щоб він мовчки зайшов у кабінет, а вона залишиться з Іляною. Мовчанка у коридорі затягнулась.Іляна підняла на Руслану очі, в яких світилося питання «Чому ти розповіла?». Дівчина ніяковіло опустила погляд додолу і промовила: «Пробач мене. Набридло дивитись як ти за ним побиваєшся.»
А в кабінеті ситуація розвивалась по-іншому…
-Може хоч ти мені поясниш, чого Іляна плаче під кабінетом? – вже роздратовано питає Стас Кріса, зайшовши у кабінет.
-Невже вона все чула?
- Досить. Пішли вже, бо там Руслана пояснює Ілі чому вона це зробила...-сказавши це, Стас вийшов з кабінету, а за ним і Кріс.
Підійшовши до дівчат,вони побачили, що Руслана зібралась іти додому і прощається з Іляною.Як тільки вона пішла, Стас обійняв за плечі Іляну, при цьому в очах Кріса загорілись біль від втрати і бажання повернути Ілю назад…Проте зараз він був не готовий до якихось рішучих дій, тому слідом за Русланою поплентався додому...
А Іляна...Іляна так і лишилась стояти у самотньому коридор в обіймах випадкового друга...