Без віри не можна у світі прожить,
Я вірю і мрію про тебе, єдину,
Незламну, всесильну, щасливу. На мить
Вам здатися може, що це неможливо,
Але, я упевнена, це ви дарма,
Бо нашу країну, козацьку вродливу
Пізнає весь світ, уся ненька-земля.
Її не здолають ні бурі, ні шквали,
Ні вітер шалений, гроза навесні.
Рухоміша сила - народ наш єдиний,
За матір Украйну поляжем кістьми.
Я не вихваляю народ український,
А мрію лишень, щоб було усе так.
Словами не зробиш і серцем не зміниш,
Доречнішим буде - шукати свій шлях.
Не словом, а ділом! Країну лаштує
Не той “патріот”, хто лише говорить,
А той, хто на ділі покаже, як сильно
Він може країну, народ свій любить.
Моїй Україні не треба багато,
Лиш тільки щасливі та вільнії люди,
Які би вершили з любов’ю завзято
Історію нашу, часи, ті, що будуть.
Минуле наше глибинне, велике,
Корінням сягає в далекі часи,
Журбою і лихом воно оповите,
Та духом козацьким в години лихі.
Не можна, повірте, казать про майбутнє
Без згадки минулих та давніх часів,
Вони незабутні, постійні та вічні,
І треба іх знати, які б не були.
Нас довго Угорщина, Австрія, Польща
Хотіли сприймати, як частку свою,
А з іншого боку Російська держава
Ціпкою рукою тягла. У бою
Брат брата вбивав. На багато держав
Розіп’ята наша Украйна була.
Вона, наче птах, виривалась, кричала,
Та вирватись все ж із полону змогла.
Хоча і сьогодні народ український
Розділений ніби прозорим шляхом:
В одних переважніша мова російська
І нею говорять на сході вцілом.
А захід спілкується мовою предків:
Гуцул, хортичан; вольових козаків
Обряди, пісні, танці, звичаї рідні
Гудуть під цимбали та радісний спів.
Бо пісня - душа вольового народу,
Вона, ніби річка, нестримна, дзвінка,
Подібна пташиному вгору польоту,
Який в далечінь, в небуття відліта.
Лунає вона серед ясних просторів,
Серед золочених та житніх ланів,
На березі річок, на березі моря,
І там, де працюють плуги орачів.
О рідна країно! Ліси, гори, ріки,
Моря, і простори, широкі лани!
Під небом блакитним народ український
Зростає, звеличує сили твої.
Ми - сильна держава, ми - діти козацькі,
Ми любим Украйну, шануєм її.
Нехай світ весь знає, шо ми, українці,
За себе постояти зможем самі.
Росія, Білорусь і Україна -
Три матінки слов’янських всіх людей,
Якби ж слов’ян зібрати всіх докупи,
Зібрать разом для здійснення ідей.
Могли б ми стати націєй великой,
Сильнішої б у світі не було.
За мир, за спокій, за любов!У світі
Від щастя все б навкруги зацвіло.
Моя країна - рідна Батьківщина,
Мій дім, оселя, затишок в сім’ї.
Для кожного вона одна, єдина,
Її не обирають, як батьків.
Потрібен в цій сім’ї такий хазяїн,
Який би всю любов нам віддавав,
І завдяки якому б наші люди,
Народ козацький, зовсім не страждав.
Той, хто б приніс в оселі спокій,
Тепло і щастя, добрії часи,
І завдяки якому скрізь би чулись
Веселії дитячі голоси.
Я вірю в щастя, хай воно настане,
Як настає весна після зими,
Як настає після ночі світанок,
Воно прийде, його зустрінем ми.
Я вірю, що майбутнім Україна
Розквітне рясно, ніби маків цвіт,
Ми станемо на шлях добра і щастя,
І нам іще позаздрить цілий світ.
А Україна буде нероздільна,
Незламна, сильна, любляча, як мати,
Бо це від нас залежить. Тільки люди
Повинні шлях щасливий цей шукати.
З давніх-давен шукали наші предки
Любові, спокою для рідної країни,
А я бажаю всім навколо людям
Повірити в майбутнє України!