Мене байдуже запитала:
“А де ця твоя Україна?
Про неї навіть я не знала!”
Мене це дуже обурило:
“Невже не знаєш цю країну?
Обидва берега Дніпра –
Це Україна моя мила!
Вона в обрядах і піснях
Лунає з гір Карпат і Криму,
Хлюпочеться у двох морях
Моя кохана Україна!
Тут кожна пташка цвірінчить
По-нашому, неначе рідна,
А люди роботящі в нас
І люблять працювати плідно.
Ми нація гостинна, добра,
Гостей, як родичів стрічаєм,
Завжди привітно і турботно
Із хлібом-сіллю пригощаєм.
Невже не знаєш про Шевченка –
Про майстра слова України,
Сосюру, Лесю Українку,
Малишка, Рильського, Тичину?
Сьогодні наша Україна
Уміє “дико танцювати”,
Співать на заздрість всьому світу
Та незалежність захищати.
Поля, степи, простори рідні
В різноманітному сузір’ї…”
“Так, так, згадала Україну!
Це та, що поблизу Росії?”
“Так воно є, та сподіваюсь,
Спитає хоч одна людина:
- Ви із Росією сусіди?
Це ж вона біля України?”
