Щирий, вірний, ласкавий, кмітливий, цікавий,
Віршик цей невеличкий тобі присвячу я,
Щоб лишився з тобою, коли відлечу я.
Людина розумом багата,
але душею теж колись
Ти зможеш світ опанувати,
лише в коханні не барись.
І не вдавай, що ти щасливий, коли немає почуттів.
Цей світ жорстокий і мінливий. Аби він в пекло полетів!
Бо без любові і без віри весь світ не вартий нічого.
Нехай він вилізе зі шкіри — не доведе мені свого!
Коли побачиш у коханих, ласкавих, відданих очах
Якось жорстокість і зухвалість, то подив зміниться на страх.
Той страх всередині у мене відтоді, як пішла любов.
Життя пусте — актор без сцени, повільно так холоне кров.
Не піддавайся забаганкам — ніколи щастя не знайдеш.
Не вір і пристрасним коханкам — все ж врешті-решт від них підеш.
А довіряй лише любові, яка у тебе в серці є,
Бо тільки та, одна-єдина, то щастя віддане твоє!!!
Переконаєшся напевне які ти втратив чудеса,
Коли життя земне скінчиться і полетиш у небеса.
Тоді, проте, все буде марно, бо вдруге люди не живуть,
Тож зрозумій — життя примарне, духовність — то одвічна суть.
Кохай, але не закохайся, люби, але не залюбись
До власної душі звертайся, та ні про що ти не журись.
Перехворієш швидкоплинним, яскравим, нетривким життям
І зрозумієш, що даремно не дав ти волю почуттям!
Що не любив того, хто любить, і що любив лише не тих,
Що всеодно любов не згубить, а піднесе на крилах їх.
Що щастя знов тобі озветься — лише до нього прихились.
Що не зумієш — то здається, в кохані очі подивись!
У них не завжди знайдеш свято,
Багато там слідів життя,
Але й любові теж багато,
Тому що справжнє почуття.