Кольору та вигляду іржавої криги
Напевно номери дають залежно від віку
Викашлює останні мрії про айсберги
Або хоча б про прохолодний гараж
Захлинаючись гарячим машинним маслом
Входить в область нашого зору
Дверцята відчиняються
зсередини відштовхується та стрибає на свободу запах затхлості, пластику та поту
Пар його втоми ніжно потираючись об мої ноги розчиняється у повітрі
автобус
Захоплює тебе
мов безпорадну ляльку кидає у свій салон
Коли дверцята зачиняються
Вони відрізають від тебе шматки самовпевненості разом з краєчками одежи
мої безсилі паперові руки лише махають на прощання
Віддаючи останні подихи твого запаху, що встиг просякнути мене вночі
Колеса автобуса прибилися до паркану грайливими щенятами
В надії відпочити
Трава погладжує їх шерсть, що розвівається потріпаною гарячою гумою
Вони затримали своє дихання, від чого їх тіла стали твердими та пружними
171 автобус
Повільно від’їзджає
Ляльки не можуть втримати свою рівновагу
Та гублять погляди на підлозі разом з монетами
Їх привиди поглинаються ненажерливими вітринами магазинів
повз які проходить маршрут
Тіло автобуса насичене дзвінким хрускотом усіх суглобів, хрипом та болем
що відлунює навіть на обличчі водія, руки якого щомиті стискають кермо сильніше
Випромінювання фар – то залишки світла його святості на давно забутому маршруті
Світло дає змогу побачити часом дурне та лякливе обличчя інерції
Якби він міг – то їхав би не зупиняючись
По дорогам що завжди ведуть вниз
