Танучий дотик агоній
Ледь шелестить.
Ледь огортає рожевістю,
Плавиться сумом непевності
Тільки на мить.
Солодко ваблять пелюстками,
Дивляться зорі, мов люстерка,
В хмари півоній.
Пишні, тяжкі, кучерявлені,
Смаком спокуси приправлені,
Ніжності повні.
Десь ще клекочуть гармати,
Грізних дощів розплата.
Хлюпає ніч.
Міниться, тане, спливає,
Вогкістю в квітах палає,
Безліччю свіч.
Вишневі, рожеві, білі
Шовком ледь холодили
Зоряну млу.
Тільки кохати й кохатись,
Тільки півоній торкатись
В ночі без сну...