Понад обрієм пливуть, наче лебеді, хмарини,
Білий смуток навівають на поля,
Наче стрічки кольорові, розкотилися стежини,
І, мов мати, обіймає їх земля
Я повільною ходою йду над рідною рікою,
Де лілеї зацвітають білим цвітом,
Де по затінках-запливах проростає ряст весною,
І,мов казка, лине вечір понад світом
Сонце лагідно схилилось на м`які, пухкі хмарини,
Позолотою осяяло півнеба.
Я погляну на це диво - на яскраві павутини,
На мереживо, якому ткач не треба
Скільки згляну - бачу поле, а за ним – ліси просторі,
В сяйві сонця оперезані левади,
А у річці - тихі хвилі, срібно-сині і прозорі,
Плинуть легко .А куди? Та де їм знати!..
Понад річкою трава, мов шовкові рушники,
І м`які такі, і ніжні, і приємні,
А на кожній стебелині - діамантові краплини ,
Що вразливий вечір сипле недаремно
І я босими ногами йду по літній прохолоді,
По улюбленій стежині росянистій.
Я щаслива, що живу, що найкращі свої дні
Проведу у цій красі я мальовничій!