Ковтаю світло, простір, час,
І кожну мить у коловерті
Лечу до неба, як Пегас.
Б'ю крилами та гімн співаю,
Я -- думка, тінь, і дежавю.
Нема ні пекла та ні раю,
У кожній миті я живу.
Скінчилась мить -- і я вмираю,
Мені лунає пісня сфер.
Усе, від краю і до краю,
Мені відомо вже тепер.
Мова диявола та бога,
На голці танки янголят,
Всесвітня таємниця строга --
Мої, як череда ягнят.
Мить почалась -- і знов у небо
Лечу я, начебто як птах.
Пісень нема, але як треба!
Бажання є лише, та страх.
У проміжмитті є пізнання,
І є неволя, смерть без дій.
А в миті є живе бажання
Обмежене знанням подій.
Чи діяти мені, чи знати?
Заборонив Господь нам сам
Плоди життя відкуштувати
Як плід знання від'їв Адам.
Я проклинаю Нільса Бора,
І Гейзенберга я кляну
Наряду з тим кого нам Тора
Дала пізнати глибину.
Людині не дана тотальність.
Разом знання та дій нема.
Уважна всесвіту нейтральність
Нам заперечує сама.
