Он был почтальоном из Амстердама,
Слушавшим Аббу, сидевшим на траме
И порно смотревшим в ночной тихой тьме.
"Братья" его - как один, радикалы,
Говорили ему:"Мы же всё провтыкали,
И, можно сказать, мы по шею в дерьме.
Дальше - стагнация, кризисы, ****ство,
Либерализм от уродов левацких -
Что ещё держит всех нас на плаву?
Евросоюз возглавляет сволота,
Что-то орущая нам про свободу -
Только поди-ка, достань здесь траву!
Но на востоке ведь есть Украина,
Что, без сомнений, осталась единой,
Где солнце свободы успело взойти,
Где верят в людей - всё иное забыто.
В общем, пробей-ка каналы сбыта,
Ну, наведи-ка культуры мосты!
Приходишь тихо в любую хату
Церквей Московского патриархата,
Снимаешь порчу и славишь Джа.
Мануфактурами, ТЮЗом, ВУЗом
Там управляют одни профсоюзы,
От песен светлеет колхозов межа!
Там пьют абсент: при болезнях - отлично;
Там демоницы в обличьях девичьих,
Пряча под горлом холодную тьму,
Прихоть исполнят твою спозаранку...
Ну же, чувак, привези нам афганку!" -
Хором они повторяли ему.
И он достиг этой дивной трассы
Авиалиниями Донбасса,
Где оставалось одно лишь бухло
(впрочем, не это считал он проблемой).
Вылетел он за границы Шенгена,
Оставив там всё. И тогда - понесло...
...И, оказавшись уже под Донецком,
Зная лишь греческий (сленгово-детский) -
Ибо его, верно, знали тут все -
В руки попал он к одной странной паре:
Тот был на форде, другой - на кумаре -
В общем-то оба - во всей их красе.
Первый сказал ему: ну, здравствуй, зёма!
Чувствуй себя уже здесь как дома -
Братья вокруг здесь, ты видишь и сам!
Ищещь земли ты обетованной?
Едем в Стаханов: там столько плана -
Хватит, наверно, на весь Амстердам!"
Медлить нельзя было им ни минуты -
Вечер, зима и мороз слишком лютый,
Месяц за ними погнался орлом...
Грозно светились во тьме терриконы,
Над Украиной нависли циклоны
И он не помнил, что было потом.
На сорок пятом (шестом?) километре
Трое застряли в такой круговерти,
Что тьма их накрыла туманом густым.
Первый сказал ему: "Йохан, братишка,
Вижу, ни дна тут нам всем, ни покрышки!
Что же - молись растаманским святым!"
Масло замёрзло, стихала мова,
Смерть подходила вплотную с Азова
И демон страха над ними летал.
Выпив свой дезодорант, чтоб согреться,
Он позвонить хотел, но бесполезно -
Голос из трубки ему отвечал:
"Здесь и сейчас - абонент недоступен.
Жизнь есть вершина. Она неприступна -
Будто бы мель посреди реки.
Смерть же твоя - небольшая утрата:
Просто меняется вдруг оператор
И для тебя отключает звонки".
__________
Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.
В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода»,
а піди-но, купи нормальну траву.
Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!
Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!» –
повторювали вони йому.
І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.
Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.
Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»
Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.
На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»
Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:
„На даний момент абонент недоступний.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки».
