Литературный портал Графоманам.НЕТ — настоящая находка для тех, кому нравятся современные стихи и проза. Если вы пишете стихи или рассказы, эта площадка — для вас. Если вы читатель-гурман, можете дальше не терзать поисковики запросами «хорошие стихи» или «современная проза». Потому что здесь опубликовано все разнообразие произведений — замечательные стихи и классная проза всех жанров. У нас проводятся литературные конкурсы на самые разные темы.

К авторам портала

Публикации на сайте о событиях на Украине и их обсуждения приобретают всё менее литературный характер.

Мы разделяем беспокойство наших авторов. В редколлегии тоже есть противоположные мнения относительно происходящего.

Но это не повод нам всем здесь рассориться и расплеваться.

С сегодняшнего дня (11-03-2022) на сайте вводится "военная цензура": будут удаляться все новые публикации (и анонсы старых) о происходящем конфликте и комментарии о нём.

И ещё. Если ПК не видит наш сайт - смените в настройках сети DNS на 8.8.8.8

 

Стихотворение дня

 
Реклама
Содержание
Поэзия
Проза
Песни
Другое
Сейчас на сайте
Всего: 93
Авторов: 1 (посмотреть всех)
Гостей: 92
Поиск по порталу
Проверка слова

http://gramota.ru/

1

… розглядаючи нігті, вкриті тріщинками, наче крига дніпра
напередодні свята святої панянки цеткін,
відчуваючи, як у животі приспаному з голоду пухне фея добра,
оминаючи погляди у метро – рогатої кобри а чи бррр-барсетки,

розумієш: ти замкнена в цьому бездушному спокої товщі землі,
втомленої реагувати на цьомання, садо та біль лоскотки.
розумієш: ти – замкнена в зацукрованому каштані міль,
запхнутий у дюймовочку слабкостатевий кротик,

вбрана у власний подих медуза, м’яке желе,
до якого байдуже акулам, титанікам, мінам підводним, нафті –
просто пливеш собі поміж планктона ньютонового, просто тебе жене
мертвий вітер – від нейтральних монголій – у дуже нейтральне нато.

і в цьому нерухомому океані, де не зрушиш й на сантиметр,
у цій сльозі космосу, що прикидається чорним стегном босфору,
навколо тебе кружляють безрушно золотокосі русалки з паспортною наліпкою «смерд»,
банківські хробаки, мурахи моргу, маніякі, тихі, мов зорі,

римоносні сатири, мольфари метро, залізничні матусі, пси,
феї з холодними веслами замість паличок, ладні оскаженіти
у цьому нейтральному спокої, що повернувся догори черевом і гучно спить.
і росте уві сні, наче бездушні нігті.


2

… дєтка святкує бьоздей. рік, потім рік, ще рік…
лицарський страх і докір вовтузяться в теплій ничці.
де твої солдатики, дівчинко, де твої воїни, твої щурі,
твої джинни, сховані у вушках пластмасової запальнички?

де твої кораблі з обличчями динозаврів, твої кульки, твій бетеер
чи, принаймні, швидкий потяг, що розбігається по чийомусь тілу
кольору життя – і життя тоді відмирає, неначе нерв
перестиглий…


… тут – лише срібна скринька – сивина паркету подряпана, бульбашки тихих мідій
сусідів, яких ти розрізаєш на бутербродики та кебаби,
миротворці попелу, ілюмінатор, у якому язик сонця наливається злом та міддю,
і нейтральна склянка води, упокоєна у багдаді.

і нічого не змінюється: тихі джинни, лагідні бетеери
в животі порожнечі, вічновагітної психопатки.
і кожен новий рік – наче вибори вічностарого мера
сатанинської недопаленої лампадки.

і кожен новий рік – інфантильніший, у сукенці, коротшій, ніж у
наймоднішої шльондри – зазирни у ті закапелки, що там? –
паралельні тобі галактики перетворюються на соковиту їжу –
сіль та піну, на невідомі екватори, на дорогі широти,

надто святі й огидні, щоб торкатися їх подихом чи губами.
навіть пам’яті не дозволяєш.
перетворюєш її на схиблену нео-танталку.
і щороку, занурюючись у нейтральні води нейтральної склянки, пам’ять
випадає з тебе мокрим осадом,
теплим снігом,
нейтральним тальком.

© Маргарита Ротко, 08.07.2010 в 23:40
Свидетельство о публикации № 08072010234020-00172319
Читателей произведения за все время — 225, полученных рецензий — 0.

Оценки

Голосов еще нет

Рецензии


Это произведение рекомендуют