Заглядываю снова на YouTube
И набираю в поиске «Агашкин»...
Звучит наипевучая из труб...
И в этом, вижу, не дала промашки
Учительница славная моя...
Без слов, но без акцента «Рiдна мати...»
Трубою выпевается, маня
За океан, в забытые пенаты,
На Киевскую, в третий тесный дом
И в школу на Нагорную, в наш город,
Где мы про «Рiдну мати»... все поем,
И песня молода, и каждый молод,
И мамы наши терпеливо ждут,
Когда мы возвратимся с Кобылянской...
Как быстро наши годы все пройдут...
Труба поет с неизъяснимой лаской.
И в ней как будто много голосов
Всех нас соединилось и запело...
В ней – города родного вечный зов –
Не зря так песня душу мне задела.
И українська мова в ней звучит
С акцентами любимой Буковины.
И теплый Прут в ней ласково журчит,
И – вопреки разлукам – мы едины.
Труба уводит за собою вдаль.
Нет миль и лет, мы молоды и страстны...
Поет труба... Светла моя печаль,
Минуты вдохновения прекрасны...
* * *
Цей неспокiйний шостий «В»...
Навчалась в ньому Аня Дермер.
У дiвчинки в сiм’ї нове:
Родини голова – не фермер,
Звичайно, вирiшив: сiм’я
Шукатиме в Одесi долi.
Жалiю Аню Дермер я:
Як у новiй iй буде школi?
Це завжди для пiдлiтка шок.
Та не зарадиш. Що поробиш?
Рос. мови в класi йшов урок.
Поскаржаться: мовляв, злословиш!
Я тiльки згадую... Було...
Русачка прозивалась... «Буча».
Це вiд її прислiв’я йшло:
-- Не пiднiмайте бучу!» --
Суща
Фанатка школи... Та чомусь
Нема контакту з школярами.
Сама я цього не боюсь.
Вони до мене, як до мами,
Вiдверто й приязно завжди,
З любов’ю ставляться. I навiть
Той, вiд якого жди бiди,
Що карими мене буравить
Очима, навiть той мене,
Я добре знаю, поважає,
Що для людини – головне...
То Аня Дермер вiд’ їзжає.
На мiсцi звичному нема
За партою вже Дермер Анi.
Засумувала вся юрма
Тремтливо у шкiльному станi.
Рос. мови мляво йде урок,
Нiхто не пiднiмає бучу...
Тут вiдчинились дверi... Шок!
У клас заходить Аня... Мушу
Засвiдчити: неначе дик
Втiк з лiсу – так лементували.
Такий почався зойк i крик --
I обiймалися, й спiвали.
I вгамувати не могла
Цей гамiр Буча до перерви.
Звичайно, я допомогла...
Сталевi тут потрiбнi нерви...
Рiк двi п’ятiрки нic синку.
Яснiше: був п’ятдесят п’ятий.
Була проблема: у яку
Нам школу первiстка писати?
Поблизу чоловiча, та,
Де я навчала, двадцять шоста.
Ось двадцять третя, де мета –
Приблизити до Мови... Просто
Напроти: перейди проспект...
Якраз у цьому вся проблема.
Безпеки базовий аспект –
Незграбна транспортна система:
Трамваї i потiк машин.
Проспект малим не подолати.
-- В четверту школу пiде син! –
Рiшуче слово каже мати.
Чому в четверту? Бо вона
За рогом, перейти провулок –
Безпечнiше для пацана.
Ще не гудiла наче вулик,
Коли записувать синка
Пiшов туди поважний батько:
Зразкова школа та мiська –
Елiтна – i завжди багацько
Бажаючих своїх малят
В найкращу школу записати.
Та батька ж знають – буде лад.
З ним директриса розмовляти
З усiм решпектом почала.
(Решпект Сашковi -- наче графу).
Папери Владика взяля
I…теку сунула за шафу...
Пообiцяла: буде вчить
Синка заслужена Софiя
Андрiївна... I ось вже мчить
Цей вересень... Моя надiя
На Владика: не подведе –
Чудово справдилася. Хлопчик
В навчальних справах клас веде –
Вiдмiнно вчиться мiй горобчик.
Вже в вереснi взяла хлоп’ят
Наставниця Софiя Бабич,
Тих, що вже вмiють i хотять
Читати – чим iще привабиш? –
В бiблiотеку повела,
Врочисто в неї записала –
Немов у шляхту прийняла.
Синок вже й сам читав чимало,
Ну, а записаний в читцi,
Став читачем повномасштабним.
Дарма питать мене, чи цi
Прийоми вчительки я к зграбним
Вiдношу. Так, це й справдi клас
Досвiдченого педагога,
Що схвалення дiстав вiд нас,
Батькiв-колег... Комусь вiд Бога
Дається професiйний хист...
Софiя Бабич дуже вмiло
До душ малих будує мiст.
Яскраво i натхненно вчила.
Дicтався «Ключик золотий»
В той перший день в бiблiотецi
Cиночку. Матiнко, радiй:
Синок читає радо... Де цi
Наївнi i cвятi часи...
Сашко зробив синочку парту,
Й поличку, де тримати всi
Пiдручники в порядку варто
I зошити... Синок дiстав
Своє робоче перше мiсце.
I прикладом чудовим став
Для Борi… Радо нiс це
Призначення серйозний брат.
Вiн готувався самостiйно
До школи що нi день... Вiват!
«П’ятiрками» його постiйно
Софiя Бабич вiдзнача.
Такий ориентир для Борi –
Ще в дiтсадочку дитинча
Молодше... Як iз старшим в зборi,
Борис цiкавиться:
-- Що вчиш? –
I сам вивчає потихеньку...
-- Ще встигнеш, хлопчику, спiшиш? –
Спiшить порадувати неньку.
Весна. Шкiльний скiнчився рiк.
Щасливий переддень канiкул.
Пiшов без зошитiв i книг
У Школу Владик...
-- Ось матрикул... –
А в ньому: «пять», i «п’ять», i «п’ять»...
Двi фотокартки: Владик с класом
Й серед вiдмiнникiв. Читать
Беру листiвочку тимчасом.
Педагогiчний колектив
Батькам висловює подяку...
Вiдрада мамi вiд синкiв.
Дай, Боже, їм вiдраду всяку!
... Був серпень. Незабаром рiк
Новий навчальний начинався.
Хоч Борi шicть, та вiн вже звик
До справ навчальних – i збирався
Вже в школу – старшого догнать.
I паперова йшла рутина.
Та не судилось обiгнать
Свiй час i вiк бо... скарлатина!
На щастя Владик i Борис
Росли здоровими. Нi разу --
I горло хлопчикiв i нiс
Перемагали всю заразу –
Я лiкарняного лiстка
Нiколи не брала ранiше,
Щоб вдома лiкувать синка...
I раптом – скарлатина...
-- Лише
Б одужав бiдний мiй синок. –
Подруга Женя:
-- Всi повиннi
Перехвoрiти – це урок
Iмуннiй їх системi. Нинi
Твого синочка органiзм
Цей цiнний набуває досвiд.
Опробується механiзм
Самоспасiння... Це ще досвiт
Хлопчини довгого життя...
Чи заспокоїлася?
-- Трохи...
Та як же недоречна ця
В чеканнi славної епохи,
Навчальної хвороба!
-- Так.
Але вони завжди невчаснi.
--Шкода: надiйних лiкiв брак.
А немочi такi опвснi! –
В лiкарню хлопчика беруть,
Що поруч з нами, на проспектi.
Вiн, навiть хворий, наче ртуть.
Враховуючи всi аспекти,
Заходити не можна нам
До нього, бiдного, в палату.
Вiн на паркан вилазить сам.
Всмiхається батькам i брату.
Iз задоволенням бере
Домашнi ласощi-гостинцi.
Принесли яблучне пюре,
Цукерки, лимонад. Бо син цi
Та iншi полюбля смачнi,
Й приємнi для дитини страви...
-- Iще щось хочеш, сину?
-- Нi.
Хiба лиш книжка... Ця...
-- Котра?
-- Ви
Ї ї купили щойно... –
Ми
Приносимо негайно й книжку.
Лiкарня – також рiд тюрми –
Ця, iнфекцiйна... Тут i стрижку
Всiм, як ув’язненим, пiд «нуль»
Зробили – й нашому хлопчиську.
Й жене вiд муру їх патруль ...
-- Ми прийдемо пiзнiше... Близько... –
Вiдвiдали в будинку раз
Два санiтари в протигазах,
Щоб дезiнфiкувати нас...
Рiдину, вiд якої запах
Стояв у хатi кiлька днiв,
Повсюди щедро проливали.
Постiль хлопчини поготiв
Ретельно дезiнфiкували...
Вже по лiкарнi cорок днiв
Синок був вдома в карантинi...
-- Що, в дiтсадок тепер? –
Вiдмiв:
-- Хазяйнувати буду нинi! –
I господарював. Нам газ
В квартиру провели. I майстер
Прийшов iнструктувати нас...
-- Чи батько вдома або матiр?...
-- Нi…
-- Завтра прийду...
-- Завтра теж
Обидва будуть на роботi…
-- Кого ж iнструктувать?
-- Мене ж.
Я всiх навчу їх... –
У турботi
Про небепечнiсть той навчив
Малого, що i як робити.
Той на питання вiдповiв
Найкраще...
-- Добре. Тож навчити
Усьому мусиш i батькiв
I.. Хто ще є в квартирi?
-- Владик...
А Владика i поготiв.
Молодший?
-- Нi, мiй старший братик... –
Запалювати в кухнi газ
Спочатку – чесно – я боялась.
Некрасов вивiв з гущi нас,
Жiнок, безстрашних... Зоставалась
Я мiж терплячих – iнший тип,
Що також винайшов Некрасов –
Вiн йшов з поверхнi душ углиб,
Суть одкровення не розмазав
Багатослiвнicтю... Я – та,
Що винесе й суворий голод –
Терпляча жiнка i проста –
I спеку i cибiрський холод
Заради радостi дiтей...
А Боря... Вiн навчився швидко
Картоплю смажить... (Прометей
Подарував вогонь, щоб видко
Було i тепло на землi...)
Начищену я залишала.
Навчився Боря взагалi
На кухнi поратися... Мало
Картоплi – пiдiгрiє cуп
Чи борщик... Чай собi заварить,
П’ є обережно, щоби губ
Не обпалити... Гришу навiть
Посадить, нагодує. Є
Хоч печиво, чи вафлi вдома.
Таке вже дитинча моє
Гостинне й щедре... Аксiома:
Так i повинен мiж людей
Вiн жити – чесно i шляхетно.
Провiдувала в нас дiтей
Матуся Гриши…
-- Небешкетно
В дитяче грали домiно, --
Оповiдає Ciма-мама:
-- Я замiсила борошно,
I пирiжкiв спекла чимало,
Iзнову вийшла у садок.
Дивлюсь: на сливi вже хлоп’ята,
Ласують... То ж немитш – шок!
Вiдповiдають гороб’та,
Що дощик сливи вже помив.
I мама-Лiда дозволяє
Їх їсти з дерева... Порив
Це заборонний ослабляє.
Вагомо Боря додає:
-- Ви не турбуйтесь, тьотьо Сiмо,
Здоров’я Владика й моє
Вiд слив не гiршає, що зримо,
А ми їмо їх кiлька лiт.
Якi ж ми, каже мама, хлопцi,
Коли не осiдлали вiт
I без подряпин… Та й у дзьоб цi
Cмачнiше сливи брати тут... –
А я спокiйно працювала.
Бо був сусiдський «iнститут»
У дії: Сiма пильнувала –
Сусiдка добра i моя
Приятелька (не працювала).
Є привiд знов радiти. Я
Знов Владика поздоровляла:
Вiн закiнчив i другий клас
Вiдмiнно... А тепер i Борю
У школу готувати час.
-- Молодший, пiдемо з тобою
В четверту... Знаєш алфавiт...
Колишня вже твоєю стане
Учителька Софiя свiт
Андрiївна...
-- Коли?
-- Зiв’яне
На сливi листячко – тодi… --
Для Бабич перший клас набрали.
Борис записаний туди.
Обидва вчитись починали
В її досвiдчених руках...
Обидва полюбляли чтиво.
Квартира вся як є в книжках.
Як день народження – дбайливо
Я пiд подушку вже нову
Кладу найцiкавiшу книжку.
Хай дiти знають свiтову
Словесну класику... Усмiшку,
Прокинувшись, дарує син
У вiдповiдь на мiй дарунок.
Вiдкриє – i не бачить стiн.
Бо на обкладинцi малюнок,
Що поглинає хлопчака.
-- «Марк Твен». «Принц i жебрак»... Цiкаво,
Про що це?... --
I його рука
Вже звичним рухом влiво-вправо
Початок тексту вiдкрива.
I далi вже не вiдiрвати.
Таку друкованi слова
Над хлопцем мають силу. Мати,
Коли вже хлопчик очi тре,
Дочiкується тихо мигу --
Вже в сплячого її бере
Й кладе на стiл чарiвну книгу...
Про Тома Сойера книжки,
Й славетну хижу вуйка Тома,
I безлiч iнших залюбки
Хлоп’ята прочитали вдома.
Кiнотеатри, винний льох...
Крокуємо повз Кобилянську...
В один iз вихiдних утрьох
Пiшли обгулювати «Панську».
Кафе-морозиво «знайшли»
На розi, як завжди, дитяче.
Поласували i пiшли...
Афiша...
-- Це, сини, удача:
«Дванадцята...» Шекспiра» «...нiч»
-- Берем квитки?
-- На два сеанси! –
-- На два вiдразу?
-- Ясна рiч.
Такi ми не впускаєм шанси! –
Сподобалась картина всiм.
То ж познайомились з Шекспiром.
Вiн cтав вiдразу близьким ім,
Для юних душ – орiєнтиром.
Таке духовне вiдкриття,
Зорав їх душi, наче плугом...
I з ним вони усе життя
Не розлучаються, як з другом.